Монастирищина зі сльозами радості та вдячності зустріла свого Героя
Сьогодні над Монастирищиною зійшло особливе сонце. Воно було яскравим і теплим, ніби сама доля нарешті змилувалася над родиною, яка довгі місяці жила між болем і надією. Світлішими стали очі матерів, дітей, рідних і всіх, хто чекав, вірив і молився. Уся громада зібралася, щоб зустріти Ярослава Слюсаренка — свого Захисника, свого Героя, який повернувся на рідну землю після важких випробувань.
Із 15 серпня 2024 року наш Воїн вважався зниклим безвісти. Для його рідних час ніби зупинився. Кожен день починався з тривоги й закінчувався молитвою. Кожен телефонний дзвінок змушував завмирати серце, а кожна звістка дарувала крихітну надію, за яку чіплялися з останніх сил.
Згодом стало відомо: Ярослав перебуває в російському полоні.
Важко навіть уявити, через що довелося пройти нашому землякові. Довгі місяці неволі, невідомості, випробувань і страждань. Що бачили його очі, що витримало його серце - знають лише він сам і Господь. Але ворогу не вдалося зламати його. Не вдалося відібрати віру, честь і силу духу. Ярослав вистояв. Витримав. Переміг. І повернувся додому живим.
Сьогодні, 1 червня, обійняти, подякувати та привітати мужнього Захисника прийшли рідні й друзі, міський голова Олександр Тищенко, військовослужбовці, працівники міської ради, колеги, учні шкіл та жителі всієї Монастирищенської громади.
У цей день сліз не соромився ніхто. Вони котилися по щоках матерів, батьків, побратимів і дітей. Це були сльози болю за пережите, сльози вдячності та безмежної радості від того, що ще одна українська родина дочекалася свого сина додому.
Особливий уклін — мамі нашого Героя. Жодними словами неможливо передати, скільки тривоги, безсонних ночей, відчаю і водночас незламної віри вмістило її материнське серце. Саме її любов, молитва і надія день за днем допомагали долати страшну невідомість. Сьогодні вона побажала всім, хто чекає, дочекатися своїх дітей, чоловіків, батьків і рідних живими та неушкодженими. І це побажання відгукнулося в серці кожного, адже в нашій громаді немає родини, яку б не торкнулася війна.
Низький уклін Тобі, наш Захиснику!
Дякуємо за мужність і незламність. Дякуємо, що витримав пекло полону і повернувся додому. Дякуємо за приклад справжньої сили духу та любові до України.
Твоє повернення — це радість для всієї громади, це сльози щастя в очах рідних, це ще одна перемога життя над темрявою.
Ти — наш Герой! Героям слава!
