Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Юрія Баженова
Є люди, чий життєвий шлях стає прикладом честі, відданості та любові до своєї Батьківщини. Є втрати, які неможливо прийняти, адже вони назавжди залишають у серці пекучий біль. Саме такою втратою для Монастирищини, Лозівщини, для України, для рідних і побратимів стала загибель нашого земляка – Юрія Олександровича Баженова.
Сьогодні, 1 серпня, минають перші роковини від дня, коли обірвалося життя мужнього Захисника України, який до останнього подиху залишався вірним Присязі, своєму обов'язку та побратимам.
Юрій був поліцейським, який завжди приходив на допомогу, людиною честі, відповідальності та великого серця. Люблячий син, чоловік, брат, друг, побратим. Майже двадцять три роки присвятив служінню Українському народові. Його неодноразово нагороджували подяками і грамотами за зразкову службу, мужність і патріотизм, відзнакою Президента України «За захист Батьківщини» та «10 років сумлінної служби» в системі Національної поліції України. І після смерті нагороди знаходять свого Героя, а пам’ять про нього продовжує жити у щирих словах вдячності. Адже сміливість і хоробрість Юрія, загартовані у його серці разом із любов’ю до України, стали нашим щитом і надією.
Юрій народився 26 липня 1983 року у селі Перемога Лозівського району Харківської області в дружній родині Олександра та Валентини Баженових. Мав старшу сестричку Маргариту. Змалку був наполегливим, дисциплінованим і справедливим. Навчався у Переможанській школі, захоплювався спортом, а після її закінчення був призваний на строкову службу до артилерійського полку, де готували спеціалістів наземної артилерії. Там він проявив себе одним із найкращих військовослужбовців – завжди перший у спортивній та вогневій підготовці.
Саме тоді Юрій зрозумів, що його покликання – служити людям. Після навчання у Запорізькому центрі підготовки працівників міліції розпочав службу в органах внутрішніх справ. Згодом закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ і присвятив своє життя правоохоронній діяльності.
Його професійний шлях проліг через різні підрозділи поліції: від патрульно-постової служби на Харківщині (2003 рік – Лозівський МРВ УМВС) до дільничного офіцера в Ірпені (2012–2016 роки), старшого оперуповноваженого Оболонського управління поліції міста Києва (2016–2018 роки), заступника начальника сектора реагування патрульної поліції Ірпіня (2018–2021 роки). У 2021 році доля привела Юрія до Монастирищини, де він продовжив службу дільничним відділу превенції (2021–2023 роки).
Наприкінці 2019 року Юрій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою. Її після навчання направили до Ірпінського відділу поліції для проходження служби. Своє перше чергування вона провела під керівництвом Юрія і була вражена ним, як керівником, поліцейським, людиною. Їх звела служба, а поєднали взаємна повага, підтримка і щире кохання.
У 2021 році Юрій і Ольга одружились. Оселилися у Шабастівці, де розпочали будувати своє сімейне гніздечко, спільні плани, мріяли про щасливе та мирне майбутнє. На жаль, війна безжально перекреслила їхні мрії.
Коли Україна покликала свого Захисника, Юрій Баженов не шукав виправдань і не вагався. 11 січня 2024 року він добровільно став до лав об'єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють», де служив інспектором взводу штурмового полку «Сафарі». Виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту, зокрема на Часовоярському, Торецькому та Краматорському.
Навіть після тяжкого поранення, отриманого в липні 2024 року під час ворожого танкового обстрілу, Юрій не залишив своїх побратимів. Ледь завершивши лікування та реабілітацію, він знову повернувся на передову, адже вважав своїм обов'язком бути там, де найважче.
Останні дні його життя стали справжнім проявом незламності, мужності та офіцерської честі.
Понад п'ять діб Юрій разом із побратимами під шквальними артилерійськими обстрілами та безперервними атаками FPV-дронів проводив надзвичайно небезпечну операцію з евакуації тіла загиблого побратима. Він ризикував власним життям лише заради того, щоб український Воїн повернувся додому, а його рідні могли провести сина в останню путь.
1 серпня 2025 року біля Іванопілля на Донеччині ворожий безпілотник влучив у групу евакуації. Юрій зник безвісти… Півтора місяці невідомості для рідних переросли у вічність болю і тихої надії, що змушувала серце битись, вірити, що, можливо, все ж живий. На жаль, 15 вересня 2025 року після проведеної ДНК-експертизи родині повідомили про підтвердження загибелі Героя 1 серпня 2025 року…
Поховали Юрія Баженова з усіма належними Оборонцю почестями 16 вересня 2025 року у рідній Перемозі, де мешкає його матуся, щоб навічно спочити поряд із татом. Згодом ім’я хороброго Воїна увіковічнили на Алеї Слави Героїв Монастирищини та посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин Монастирищенської міської територіальної громади».
Юрій віддав життя не лише за Україну. Він віддав його за людяність, за побратимство, за честь військового, для якого не існувало чужого болю.
За свою мужність і самовідданість Юрію Баженову посмертно присвоєно звання майора поліції, відзначено нагрудним знаком «Комбатантський хрест» та, відповідно до Указу Президента №201/2026 від 25 лютого 2026 року, нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Жодна нагорода не здатна повернути найдорожче – життя людини. Не загоїти біль матері, яка втратила сина. Не втамувати смуток дружини, для якої Юрій назавжди залишиться найбільшою любов'ю, найяскравішою зіркою, що світитиме навіть крізь найтемнішу ніч. Не заповнити порожнечу в серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав його як сильного, чесного, щирого та неймовірно доброго чоловіка.
Сьогодні ми схиляємо голови у глибокій скорботі. Покладаємо квіти, запалюємо свічки пам'яті, підносимо молитви та дякуємо Герою за його життя, його відвагу, його жертовність.
Бо саме завдяки таким людям живе Україна. Саме вони стали її незламною силою, її совістю, її щитом.
Світла пам'ять про Юрія Баженова назавжди житиме у наших серцях, у вдячній пам'яті поколінь, у кожному мирному світанку, який виборюють для нас такі Герої.
Вічна слава, честь і безмежна вдячність Герою Юрію Баженову.
Герої не вмирають!
