Монастирищина у скорботі. На Київщині завтра прощатимуться із нашим земляком-Героєм Русланом Павлюком
Війна безжально змінює людські долі. Вона вчить цінувати кожну мить, кожне добре слово, кожну зустріч із рідними. Вона стирає все другорядне й залишає лише найважливіше – любов, людяність, вірність і тих, заради кого варто жити. Але найвищою ціною за це усвідомлення стають життя наших Захисників.
Завтра на Київщині у селі Надросівці Володарської селищної громади в останню земну дорогу проведуть нашого хороброго Героя – Руслана Миколайовича Павлюка.
Його життя ніколи не було простим. З народження доля випробовувала нашого Героя на міцність. Та, попри все, не озлобився, не скорився обставинам і щоразу знаходив у собі сили підвестися. Руслан завжди сумлінно працював, дбав про людей поруч, не цурався жодної роботи, завжди був щирим, відповідальним і готовим простягнути руку допомоги.
Народився Руслан Павлюк 4 жовтня 1985 року в селі Бубнів, що на Волині. З самого малку наш Хоробрий привчився до праці. Спершу допомагав батькам на фермі, пас худому. Далі працював конюхом, фуражиром, оператором машинного доїння, різноробочим. Він ніколи не шукав легкого життя, не нарікав на долю, а чесно заробляв свій хліб.
У 2016 році Руслан разом із родиною переїхали із Волині до Черкащини, а саме до нашої громади, у село Копіювату. Але згодом батьки та сестри нашого Захисника виїхали до іншої області, а наш Герой залишився на Монастирищенській землі. Працював у ФГ «Вікторія» доярем, тваринником, у ПП «Аграрник» – сторожем. З травня 2022-го року по січень 2026-го року працював у відділі комунального майна та господарської діяльності виконавчого комітету міської ради на посаді підсобного робітника.
Коли у січні 2026 року Україна покликала свого Сина до зброї, Руслан без вагань став до лав Збройних Сил України. Після навчання служив старшим стрільцем-вогнеметником 117-ї окремої важкої механізованої бригади. Військова служба була надзвичайно важкою, але навіть перед смертельною небезпекою наш Захисник не дозволяв собі думати про відступ. Наш Герой хотів вистояти, Перемогти. Хотів повернутися додому з Перемогою, щоб жити, жити під мирним українським небом, втілювати мрії, кохати, щоб одного дня стати ТАТОМ і ніколи не відпустити руку своєї дитини.
На жаль, війна забрала у нього це майбутнє.
28 липня 2026 року, виконуючи бойове завдання поблизу Дружківки Краматорського району Донецької області, солдат Руслан Павлюк загинув смертю хоробрих, залишившись до кінця вірним військовій присязі та Україні.
Схиляємо голови перед Людиною, яка не шукала легких шляхів, а завжди мужньо приймала виклики долі. Його сила була не лише у військовій формі чи зброї. Вона була в характері, у доброму серці, у здатності не здаватися навіть тоді, коли життя випробовувало найбільше.
Світла пам'ять про Руслана назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, любив і поважав. Його жертовність стала частиною великої ціни, яку Україна платить за свою свободу.
Висловлюємо найщиріші співчуття матері Таїсії Павлівні, сестрам Оксані, Альоні та Людмилі і брату Ігорю й усім рідним, друзям і побратимам Героя. У цей невимовно важкий час Монастирищенська громада розділяє ваш біль і схиляє голови у скорботі.
Поховають Захисника завтра, 6 серпня, у селі Надросівці Володарської селищної громади Білоцерківського району Київської області, де живуть його мама та сестра. Чин поховання розпочнеться о 12:00 годині біля батьківського дому.
Вічна пам'ять і слава Герою Руслану Павлюку!
Герої не вмирають!
