Та, що буде вічно жити
Ні! Я жива! я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає
Як же треба було любити свою Батьківщину, щоб назвати себе її ім’ям!
Лариса Петрівна Косач страждала болями свого народу, любов до своєї землі переливала в творчість, ця любов була такою, що вона нарекла себе ім’ям Українка – Леся Українка.
Поезія, драматургія, проза, літературна критика, публіцистика, історія, етнографія, фольклор, музикознавство – в усіх цих сферах духовного життя вона стояла на рівні передових ідей свого часу.
Якщо кожна епоха народжує своїх співців, то Леся Українка навпаки витворила свою епоху в українській літературі.
До 150-річчя від дня народження Лесі Українки в Монастирищенській бібліотеці для дітей проведено ряд заходів: влаштовано літературно-ювілейну виставку: «Та, що буде вічно жити», проведено для учнів 3-А класу ліцею «Ерудит» (вчитель Коберник Ольга Іванівна) та для здобувачів освіти Опорного закладу загальної середньої освіти "Монастирищенська спеціалізована школа І-ІІІ ст. №5" учнів 6-Б класу (вчитель Рудик Людмила Володимирівна ) риси до портрету: «Прекрасна у своїй високій простоті».
Діти дізналися про дивовижний життєвий і літературний світ поетеси про те, як нелегко було Лесі навчатися та робити перші творчі кроки. Учнів глибоко вразило те, що незважаючи на хворобу Леся Українка була сильною і життєрадісною, все своє життя прагнула працювати та жити на славу своєї рідної землі.
Впродовж заходів звучало Лесине слово. Слухаючи його ми розуміємо, що живемо в Україні, це наша рідна земля. Ми любимо її пісні, традиції та чудову українську мову.
