Сьогодні виповнюється 150 років з Дня народження Лесі Українки
Лариса Петрівна Кóсач (у шлюбі Кóсач-Квітка) народилася 25 лютого 1871 у місті Звягель, нині Новоград-Волинський. Українка не тільки писала художні твори, а й була перекладачкою, фольклористкою, культурною діячкою та співзасновницею літературного гуртка “Плеяда”. У сучасній традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
( Л. Українка, Мати і дитина, олія 1893 р. )
Леся Українка здобула ґрунтовну домашню освіту за власною програмою матері, Олени Пчілки (видатна письменниця-націоналістка), випередила своїх однолітків у багатьох аспектах:
- вже в 4 роки навчилась читати;
- в 5 почала писати драматичні твори;
- в 9 написала свій перший вірш “Надія”;
- в 12 розпочала перекладацьку діяльність (“Вечори на хуторі біля Диканьки” М. Гоголя);
- в 13 у часописі “Зоря” опубліковано перші твори;
- у 19 написала підручник “Стародавня історія східних народів”;
- у 22 видала поетичну збірку “На крилах пісень”;
- Окрім того, самостійно вивчила понад 10 мов, зокрема німецьку, італійську, англійську, польську, грецьку та латинську.
Псевдонім “Леся Українка” виник з ініціативи матері юної на той час Лариси Петрівни – Олени Пчілки. За найпоширенішою версією, мати й донька мали на меті дати зрозуміти читачам львівського часопису “Зоря”, що авторка надісланих поезій – не з Галичини, а Лесею її пестливо називали в родинному колі.
( Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач) — українська письменниця, меценат, перекладачка, етнограф, фольклорист, публіцист, громадський діяч, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук )
Згідно з іншою, цим псевдонімом доньки Олена Пчілка прагнула підкреслити справжню любов до Батьківщини – на відміну від поверхового “українофільства”. Можливо, вплинув і приклад брата Ольги Петрівни – Михайла Драгоманова, котрий іноді послуговувався псевдонімом “Українець”.
Талант Лесі Українки найяскравіше розкрився у літературі, та мало хто знає, що вона мала хист й до інших видів мистецтва, зокрема, музики й малювання.
Лариса Петрівна дуже добре грала на фортепіано, хоча операція на руку значно ускладнювала цю справу: “Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”, зізнавалася вона в листі до Михайла Драгоманова
Про образотворчий потяг видатної поетеси дізнаємося з листа Олени Пчілки до Івана Франка: “…Леся почала учитися в одного художника і намалювала олійними фарбами дуже гарні картини…”. Йдеться про те, що Леся Українка відвідувала Київську малювальну школу Миколи Мурашка.
У радянський час українську письменницю презентували народу як “співачку досвітніх вогнів”, а у постанові до 100-річча з Дня народження “великої української письменниці та громадської діячки революційно-демократичного напрямку” з-поміж багатьох заходів було зазначено академічне видання творів письменниці.
(В. Черніков, Арешт Лесі Українки, олія 1962 р).
Його підносили як повне, проте там не вистачало творів яскраво патріотичного настрою, зокрема “Бояриня”. Цікаво, що за оспівуванням величі таланту поетеси у СРСР забули згадати про арешт за переклади українською творів європейської соціал-демократичної літератури. До 150-річча укладено і видано повне 14-томне зібрання без цензури.
