Володар селянських душ
"Людський біль цідиться крізь серце моє,
як крізь сито, і ранить до крові..."
В.Стефаник
14 травня 2021 року відзначається 150-річчя від дня народження Василя Стефаника — видатного українського письменника, громадського та політичного діяча, однієї з важливих постатей культурного та соціально-політичного життя України. Враховуючи значний внесок Василя Стефаника у розвиток української літератури, культури та у суспільно-політичне життя України, Верховна Рада України прийняла Постанову про відзначення на державному рівні 150-річчя з дня народження Василя Стефаника.
Василь Стефаник – неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Ця істина міцно утвердилася в нашому літературознавстві. Він найближчий соратник Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської. Творчість Стефаника припадає на кінець ХІХ та початок ХХ століття. Основною темою його творів, як і творів Леся Мартовича і Марка Черемшини, що становлять разом із Стефаником так звану «покутську трійцю», було життя найбіднішого селянства на західноукраїнських землях. З великою силою слова Василь Стефаник зобразив трагедії і драми селян, про яких він говорив: «Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру ... За них я буду писати і для них». Вміння спостерігати і глибоко переживати бачене й почуте надало новелам письменника того болю, що гримів, як музика Бетховена. А уривчаста, нервова фраза зближує його творчість з експресіонізмом – літературно-мистецьким напрямом, що розвивався в перші десятиріччя ХХ ст.
В читальній залі Монастирищенської публічної бібліотеки з метою популяризації творчої спадщини та вшанування видатного письменника України Василя Стефаника організовано книжкову виставку-портрет: «Літературне перо Василя Стефаника», на якій зібрано його твори та матеріали про життєвий і творчий шлях. Протягом всього року планується проведення циклу літературних годин, перегляди фільму «Камінний хрест», документального фільму про нього «Дорога. Василь Стефаник», які б краще познайомили б нашого читача, особливо молодь, з життям та творчістю письменника.
Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в селі Русів, тепер Снятинський район Івано-Франківської області в багатій селянській родині - його батько був війтом села. Допитливий розум вбирав народні пісні, казки, легенди, деталі селянського побуту, звичаїв, обрядів мешканців покуття. Три роки відвідував школу у рідному селі, а потім ще три роки навчався у Снятині, де вперше відчув на собі погорду з боку вчителів і паничів. У 1883 р. вступив до Коломийської гімназії, але вже 7 клас гімназії він вже закінчує в Дрогобичі, де уперше побачив Івана Франка і, вирішивши з ним с особисто познайомитися, завітав до нього у село Нагуєвичі. Знайомство відбулося, і далі, як зазначає Стефаник в автобіографії, підтримував з ним ціле життя найдружніші взаємини і його, може, єдиного з українських великих письменників, найбільше любив.
Після складання в Дрогобичі 1892 року іспитів на атестат зрілості Василь Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету, хоч, як він пише в автобіографії, з тією «медициною вийшло діло без пуття, бо тої науки не любив». Перебування Стефаника в Кракові не було безплідним. Вивчення письменником медицини, особливо психіатрії, позначилися згодом на його творчості у повсякденній пильній увазі до пізнання найглибших таємниць психіки людини, з'ясування причин тих чи інших людських вчинків і дій, найтонших порухів людської душі. Один з цікавих фактів його життя в Кракові: Стефаник одягався в найдорожчого кравця, гроші на якого пересилала мати таємно від батька.
Літературну діяльність Стефаник починає 1890 року. Тоді в журналі “Народ” був опублікований його допис. Протягом 1890-1897 років він пише свої перші “образки”, тобто ліричні етюди, поезії в прозі, далі переходить до писання реалістичних новел, в яких змальовує тяжке економічне становище і безправність селян Галичини. 1898 року виходить з друку перша збірка його новел “Синя книжечка”, за нею “Камінний хрест” (1900), “Дорога” (1901), а в 1905 р. – вибрані оповідання “Моє слово” (тут вміщено лише 2 нові твори – “Моє слово” і “Суд”). Написані з великою художньою силою твори Стефаника здобули широку популярність: вони перекладалися російською, польською, німецькою, чеською та іншими мовами, про них багато писала критика. Одружується з Ольгою Гаморак, дочкою священика, посла до Галицького сейму. Шлюб Стефаник брав у Львові, у Соборі Святого Юра, а вінчальними батьками були Іван Франко та Северин Данилович. У шлюбі народилося троє синів: Семен, Кирило та Юрій. У 1903 році, «по невдатній медицині» Стефаник повертається у рідне село, в 1904 р. до тестя в село Стецеву, де живе до 1910 року. Але сам письменник через певні життєві обставини після 1907 року надовго припинив творчу працю. Після ранньої смерті дружини, Стефаник сам виховує трьох синів. За наступних 15 років він не опублікував жодного нового художнього твору. Згодом повертається в Русів і мешкає там до кінця життя. У сімейному житті письменник любив дисципліну та порядок. В хаті була ідеальна чистота, коли всі збиралися за обід, завжди була точна година, якщо сини запізнювалися, то Василь був дуже тим не задоволений.
З 1908 по 1918 рік Стефаник був послом (депутатом) австрійського парламенту у Відні. У 1928 р. уряд Радянської України призначив Стефаникові пенсію за його заслуги в розвитку літератури. Це була велика матеріальна й моральна підтримка.
Помер Василь Стефаник 7 грудня 1936 р., залишивши по собі «люту кривавицю – біля семи десятків новел. І справді, писав мало, а написав багато, бо створене ним – велике і величне», – писав Гнат Хоткевич. Поетом мужицької розпуки, селянським Бетховеном, співцем селянської бідноти, співцем Гуцульщини, борцем проти соціального і національного гніту, володарем селянських душ називають Василя Стефаника. (В.Яременко).
По його новелах «Камінний хрест» і «Злодій» в 1968 році режисером Леонідом Осикою на кіностудії імені Олександра Довженка знято художній фільм «Камінний хрест».
Читайте, пізнавайте та знайомтесь з творчістю видатного українського письменника Василя Стефаника!
