День пам'яті жертв політичних репресій
Цей день відзначається щорічно у третю неділю травня згідно з Указом Президента України від 21.05.2007 року.
Щороку в третю неділю травня ми в жалобі схиляємо голови перед нашими співвітчизниками – безвинними жертвами кривавого тоталітарного режиму.
В цей день ми вшановуємо пам’ять убитих і закатованих українців – жертв політичного терору радянської влади. Намагаючись позбавити наш народ його душі, було загублено чи приречено на муки та голодну смерть у таборах, заслано в далекі безлюдні землі мільйони неугодних режиму людей – селян і робітників, учителів і священиків, науковців і письменників, партійних і господарських керівників, державних службовців і навіть домогосподарок.
Не оминула жахлива хвиля репресій і Монастирищенський район тодішньої Вінницької області. Про те, як проводилося планове виявлення «ворогів народу» та про каральні дії щодо безневинних громадян маємо документальну розповідь Івана Волошенка «Їх було 897…». Таку кількість жителів району було розстріляно чи заслано в сталінські табори на довготривалі терміни. Приводимо кілька цитат із названого дослідження.
«Масові репресії в районі почалися в серпні 1937 року і завершилися восени 1938 року. За цей час репресували 804 монастирищан. З місяця в місяць хвиля репресій наростала. У серпні взяли 17, у вересні – 63, у жовтні – 148, в листопаді – 172, в грудні – 139, в 1938 році – 226. До них слід додати репресованих та висланих у 1930-1933 роках, а потім засуджених повторно, так званих «куркулів» (їх 24), а також тих наших земляків, кого репресували ви інших місцях і у різний час (як, наприклад, Митрополитів УАПЦ В. Липківського та М.Борецького, автора «Некрополя України» родом із Зарубинців М.Кутинського, письменників Р.Гуцала та Д.Бергельсьна), а з ними тих, чиї справи знайдені пізніше (їх 50). Окрему категорію складають репресовані, що знаходилися в армії під час Великої Вітчизняної війни та репресовані уже в післявоєнний час».
«Із 865 репресованих за два роки розстріляно 684. Це так звана вища міра покарання(ВМ – як пишеться у справах засуджених на смерть людей). По 25 років таборів отримали 2 особи, по 20 – одна, по 15 – дві, по 10 – 131 чоловік, по 8 – 13, по 7 – 6, по 5 – 11, по 4 – один, по 3 роки -14 репресованих. І жодного помилуваного».
Досліджуючи суть репресій 1937-1938 років, співставляючи долю монастирищан із загальною долею України, автор дослідження приходить до ряду висновків, з якими варто б познайомитися кожному з нас у сьогоднішній складній ситуації для того, щоб осмисливши трагічні уроки історії нашого народу, не допускати їх ні сьогодні, ні в майбутньому.
