Монастирищенська міська громада
Черкаська область, Уманський район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

З 1 січня 2022 року в країні стартує державна програма «Рука допомоги»

Дата: 03.08.2021 16:35
Кількість переглядів: 62

З виховательок – у меблярі, з кондитерів – у керамісти, з заробітчан – у піцайоло:
Ось що таке «Рука допомоги»
Державний пілотний проєкт Мінсоцполітики дає шанс людям, що втратили роботу,
кардинально змінити своє життя
З 1 січня 2022 року в країні стартує державна програма «Рука допомоги», яка реалізується
Міністерством соціальної політики в межах проєкту «Модернізація системи соціальної
підтримки населення України» за підтримки Світового банку.
І чим ближче до старту, тим більше у людей запитань. Чи справді малозабезпечені, які
зареєстровані у центрі зайнятості як безробітні, зможуть отримати поворотну фінансову
допомогу до 97 500 гривень для придбання обладнання і матеріалів, необхідних для
заснування власної справи? Без відсотків? І позику можна буде повернути протягом трьох
років за рахунок сплачених податків і соціальних внесків з підприємницької діяльності? А
якщо хтось працевлаштує на два роки двох осіб за направленням центру зайнятості, тому
взагалі не треба буде повертати фінансову допомогу?
Багато хто хоче дізнатися більше про проєкт, бо бачить у ньому шанс змінити своє життя
на краще. А оскільки він уже був апробований у Львівській, Полтавській, Харківській
областях й окремих територіальних громадах Донеччини, Житомирщини та Чернігівщини,
то розповімо про деякі історії.
Стартуємо зі Львівщини, бо тут підприємцями стало найбільше – 109 учасників, з них 91
малозабезпечений, 18 – внутрішньо переміщені особи. На розвиток бізнесу держава
надала їм понад 7 млн грн фінансової допомоги, з них уже понад 6 млн повернуто до
держбюджету шляхом сплати податків та єдиного соціального внеску. 56 учасників
повернули фінансову допомогу, з них троє – достроково, а 53, які були залучені до
«пілоту» пізніше, продовжують виплати. І лише шестеро припинили діяльність. Щодо них
прийнято рішення про повернення суми фінансової допомоги у повному обсязі.
І це дуже гарний показник, бо, за словами координатора проєкту «Рука допомоги»,
керуючого партнера ShiStrategies Інни Шинкаренко, якщо в середньому зі ста малих
підприємств після року роботи закривається близько 50 відсотків, то у «Руці допомоги» на
Львівщині майже за три роки припинили діяльність менше 7 відсотків, а в цілому по
проєкту – менше 10%. Решта розвиваються, сплачують податки, створюють робочі місця.
Лише на Львівщині учасники проєкту створили 86 робочих місць, хоча ще недавно самі не
мали роботи і жили за рахунок соціальної допомоги від держави.
Найактивніші змогли реалізувати свої цілі – хтось купив автомобіль, хтось житло, хтось
побував на відпочинку за кордоном… Словом, отримали відносний матеріальний статок і
фінансову стабільність. Й іншого життя для себе уже не хочуть.
МЕБЛІ НА РІЗНИЙ СМАК І ГАМАНЕЦЬ
- Я спочатку не вірила у те, що держава може допомогти окремо взятій людині розпочати
бізнес, – посміхається 34-річна Наталія Марковська з села Дем’янка-Лісна Жидачівського
району Львівської області. – І довго вагалася, перш ніж подати документи для участі в
проєкті. Про нього я дізналася від свого інспектора в Центрі зайнятості, де отримувала

соціальні виплати, звільнившись з посади виховательки дитсадка. Мій чоловік Петро на
той час підробляв виготовленням меблів на замовлення. Обговоривши з ним нечувано
вигідну пропозицію, вирішили, що легалізуємо його підробіток і розширимо виробництво.
Сьогодні корпусні меблі родини Марковських замовляють не лише мешканці Львівщини,
а й сусідньої Івано-Франківщини. Навіть одна родина одеситів їх вподобала – добра слава
про них передається з вуст в уста і через соціальні мережі. У списку пропозицій: шафи-
купе, ліжка, столи, меблі для віталень, дерев’яні сходи…
- Приватне підприємство я оформила на себе, а робітником взяла спочатку свого чоловіка,
а коли замовлень стало більше, нам знадобилися ще два майстри, – продовжує Наталія. –
Без цієї допомоги ми навряд чи змогли б відкрити власну справу. Виділені безготівкові
кошти (в 2017 році 15 неоподаткованих мінімумів складали 63 тисячі гривень) пішли на
оплату дороговартісних електропилки, рейсмусового і токарного верстатів, фурнітури
тощо. Хоча довелося докладати і власних грошей чимало – «дрібниці» теж дорого
коштують. Але відступати було нікуди.
Найбільше Наталя боялась ведення фінансових документів, хоча й вивчала у виші
банківську справу. Та, каже, у неї, як і в усіх, хто ввійшов у проєкт, був власний куратор,
який навчив усім тонкощам справи.
- За мірками села, ви багата родина? – запитуємо Наталю Марковську.
- Насамперед, до нас тепер є довіра замовників, бо ми працюємо легально, – відповідає
жінка. – І це великий плюс, що позначається на доходах. По-друге, ми працюємо
відповідально – Петро сам робить заміри, сам складає меблі у замовника вдома. По-третє,
за надприбутками не женемося, бо це для нас не головне в житті, тож цінова політика у
нас доволі гнучка. З доходів купуємо матеріали, пальне, платимо зарплату найманим
працівникам, за використану електроенергію, щось ремонтуємо, щось докуповуємо...
Добре, що приміщення майстерні не орендуємо – воно наше, розміщується на території
домоволодіння. Ще до січня цього року повністю повернули державі позику у вигляді
податків і соціальних зборів. Поїздки за кордон собі, щоправда, не планували. Зате ми
можемо більше допомагати фінансово тим, кому потрібна допомога. Це точно не останні
наші гроші…
«ЯКБИ НЕ ДОПОМОГА, ПОПОВНИЛИ Б ІЗ ДРУЖИНОЮ ЛАВИ ЗАРОБІТЧАН»
Керамікою 34-річний Ігор Гиба із Золочева на Львівщині – професійний кухар-кондитер –
захоплювався давно, і навіть підробляв цим ремеслом. Та три роки тому його родина
опинилася у надзвичайно складному становищі: чоловік змушений був кинути роботу,
щоб доглядати за немічним дідусем, втратила заробітки і дружина Соломія. У Центрі
зайнятості населення, де вона перебувала на обліку, роботи за спеціальністю їй не могли
запропонувати. На щастя, в той час в області розпочався пілотний проєкт «Рука
допомоги», який кардинально змінив життя молодого подружжя.
- Умови кредитування бізнесу були дуже спокусливими, – пригадує глава родини, нині
художник-гончар. – Знаючи, під які драконівські відсотки банки видавали кредити, ми з
радістю погодилися взяти від держави поворотну безвідсоткову позику, яку треба було

віддати протягом трьох років, причому – у вигляді податків і соціальних зборів. Це був
шанс здійснити нашу спільну з дружиною мрію – відкрити майстерню-студію з
виготовлення керамічних виробів.
Чоловік відверто зізнається, що якби не підвернувся тоді такий шанс, то, певно, вони з
Соломією виїхали б на заробітки в одну з сусідніх країн, відмовившись від своєї мрії.
Перш ніж отримати гроші на розвиток власної справи, учасники пілотного проєкту «Рука
допомоги» пройшли тематичне експрес-навчання, після чого захистили бізнес-плани.
- У нас нарешті з’явилася можливість придбати професійне обладнання: «Рука допомоги»
оплатила нам вартість двох горнів, гончарного кола, муфельної печі, – розповідає Ігор
Гиба. – Щоправда, в перший місяць роботи нам довелося зі своїх грошей оплатити
вартість орендованої майстерні. Далі ми почали заробляти, нарощуючи обсяги
виготовлення ужиткових керамічних виробів. Офіційне працевлаштування дало нам низку
переваг: у нас одразу ж зросла кількість великих замовників. Ресторанам, готелям тощо
важливо мати справу з фірмою, яка працює прозоро.
Та основний напрямок бізнесу родини Гиби – навчання бажаючих отримати ази гончарної
справи. У родинній майстерні-студії «GIScerаmics» під час майстер-класів вчать не просто
ліпити з глини, скажімо, тарілки, а тарілки у вигляді груші, ананаса, полуниці…
Карантин вніс деякі корективи у гончарний бізнес молодих підприємців – групові заняття
були припинені, тому вони більше часу працювали над створенням ужиткових речей під
реалізацію. Це оригінальні з унікальними орнаментами горнятка, підсвічники, тарілки з
білої глини, виготовлені у старовинній техніці молочної кераміки. Соломія розмальовує
продукцію й створює стильні жіночі прикраси. Основний ринок їхнього збуту – Львів, де
й знаходиться їхня майстерня. Основні покупці виробів на онлайн-платформах –
громадяни США.
Незважаючи на дедалі більшу конкуренцію, гончарна родина Гиби впевнено тримається
на плаву. Велику роль у цьому відіграє постійна реклама продукції через соціальні
мережі. Виділені державою кошти змогли повернути за два з невеликим роки. Тепер їхній
місячний дохід складає приблизно стільки ж, як і отримана три роки тому поворотна
фінансова допомога. У майбутньому подружжя планує відкрити мінізавод.
«ДЕРЖАВА ПІДТРИМАЛА МЕНЕ, Я ПІДТРИМУЮ ДЕРЖАВУ»
34-річний Микола Рак з Борислава, власник піцерії «Bambino», каже, що йому гроші
впали просто з неба.
- Було ось як, – посміхається молодий чоловік. - У 2017 році я вчергове повернувся із
заробітків в Італії з наміром відкрити власну справу в рідному місті, про що давно мріяв.
Я багато професій перепробував на чужині, а останнім часом працював в одному містечку
біля Неаполя помічником піцайоло. Тоді й виникла ідея зробити дома відкриту піч і
випікати в ній піцу на дровах під замовлення. На той час нічого подібного в Бориславі не
було. І поки збирав документи для відкриття приватного підприємства, стояв у Центрі
зайнятості населення як безробітний. Мені неймовірно пощастило, що саме у цей час в
області стартував пілотний проєкт «Рука допомоги». Для мене це справді було рукою

допомоги, бо починати бізнес з нуля – то велика морока. А тут бажаючих стати
підприємцями не лише навчили за державний кошт вести бізнес, а ще й дали гроші на
його розвиток.
У список найважливішого Микола Рак вніс тістоміс великого об’єму, набір лопат для
випічки, щітку для чистки печі й головне – холодильний стіл на кілька секцій, на якому
дозріває тісто протягом доби. Відкриту піч за європейською технологією чоловік збудував
у сараї на власному подвір’ї. А ще знайшов в інтернеті рецепт справжнього італійського
сиру й сам навчився його готувати зі свіжого коров’ячого молока.
- Я буквально підірвав Борислав своєю піцою! – розповідає Микола. – На перших порах
до нас ходили, як на екскурсію й питали, чи вогонь у печі не декоративний. Дехто
спеціально самостійно збирав піцу, аби лише подивитися на власні очі, як вона робиться
від початку до кінця. Бо такого ніхто раніше не бачив. Люди нахвалювали піцу з сухими
краями, відгуки про неї передавалися із вуст в уста. Я навіть рекламу всього лише раз і дав
та раз виготовив візитівки. Оголошень у соціальних мережах поки достатньо.
Коли сам перестав справлятися із замовленнями, найняв ще трьох осіб. У Центру
зайнятості просив лише чоловіків, бо підкидати дрова у піч, слідкувати за вогнем і
водночас за тістом – справа не жіноча. Щоправда, чоловіки теж не всі витримували,
мінялися…
Головне в роботі Миколи Рака та його невеликої команди – доставити замовнику піцу
гарячою, на край – теплою, бо розігріта втрачає справжній смак. Тому її розвозять на
автомобілі у термосумках. Під час карантину послуга мобільного харчування була
особливо актуальною – й доходи піцерії у той час навіть зросли.
А найбільше замовлення, яке довелося виконувати Миколі Раку з підлеглими, – 126 піц за
день. То був рекорд для маленького Борислава!
На жаль, ціна на складові піци зростає. Молодий підприємець стартував з 65 гривень за
штуку, але поступово вимушений був підвищувати ціну кілька разів на 10 гривень, і так
вона піднялася до 95-ти. Хоча покупців це не відлякує, бо водночас зростають потроху і
доходи. Ті, хто уподобав першу піцу на дровах у Бориславі, не зраджує своїм
гастрономічним смакам: кількість клієнтів у піцерії лишається стабільною, незважаючи на
те, що у Миколи Рака з’явилося в місті аж сім конкурентів. І це вже змушує його
замислюватися над проведенням рекламної кампанії, над розширенням бізнесу в
курортних містах.
- А найкраща реклама моїй продукції – те, що всі мої четверо дітей харчуються піцою на
дровах, – знову посміхається Микола. – Навіть найменший син, якому півтора рочку і
який ще не вміє говорити, просить «пі» й одламує сухі краєчки в коржі, які найсмачніші.
Микола Рак знає зсередини італійський бізнес, який працює лише «по-білому». І на
чужині мріяв про те, що, повернувшись до України, теж працюватиме легально, щоб
бюджет країни поповнювався з кожною проданою ним піцою. Так і сталося: держава
підтримала його, а він підтримує державу.

- Я всім своїм знайомим розповідав про проєкт «Рука допомоги», – каже чоловік. – Це
дійсно унікальна можливість вибратися з бідності окремо взятій родині. Ми, наприклад,
маємо щомісяця дохід не менше 15-20 тисяч гривень. А поворотну допомогу незчувся,
коли й погасив за рахунок податків та соціальних внесків. Старт узято хороший, і я вже
бачу подальші шляхи розвитку своєї справи. Я вже маю досвід ведення власного бізнесу. І
дуже радію, що позитивний досвід таких, як я, напрацьований під час пілотного проєкту
«Рука допомоги», з нового року буде розповсюджено на всю Україну.
ДОВІДКОВО
Пілотний проєкт «Рука допомоги» визнаний Всесвітньою організацією СМС-Global
(ICMCI) одним із найкращих проєктів у світі. Команда консультантів проєкту отримала
найвищу світову нагороду у галузі менеджмент-консалтингу – Constantinus Award від
Всесвітньої організації СМС-Global (ICMCI), а також нагороду Міжнародного фонду
Габріеля Аль-Салема «За видатні досягнення у консалтингу».


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора