Україна пам’ятає – світ визнає
Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Довгі роки ми говорили між собою пошепки про ті страшні роки, а сьогодні говоримо про це вголос, щоб знав весь світ. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони жертв Голодомору 1932-1933 років, ті страждальці, чиїми могилами встелена українська земля… Нашим спільним обов’язком є гідне вшанування вбитих голодом жертв комуністичного режиму.
З метою поглибити знання юнацтва про трагічні події 1932-1933 років, довести, що це була цілеспрямована політика з метою ліквідації проявів українізації, знищення селянства, позбавлення народу історичної пам’яті; а також виховування непримиренності до насилля, поваги, турботи, співчуття до людей, які пережили страхіття голодомору бібліотекарями Монастирищенської публічної бібліотеки протягом тижня було проведено ряд заходів.
В читальному залі Монастирищенської публічної бібліотеки відбувся вечір жалоби «Смертельні жнива» для вихованців гуртожитку професійного ліцею. Перед молоддю було розкрито причини виникнення голодомору в України в його історичному контексті, названо винуватців трагедії, зачитано спогади свідків, які дітьми пережили ті страшні роки. Трагічні події 1932 – 1933 рр. вписали чорну й ганебну „славу” тоталітарної держави в життя українського народу навічно. Пам’ять про ті часи вкарбувалась у свідомість наших співвітчизників назавжди, вона болем проймає серця людей, є насправді невмирущою і передаватиметься з покоління в покоління.
Бібліотекарями книгозбірні була проведена історична розвідка «Великий Голод… Вічний гріх» для здобувачів освіти професійного ліцею (групи №262 і 267) з використанням мультимедійної презентації про голодомор в Україні та його наслідки для українського народу. Розкрито історичне тло тієї радянської епохи, що сприяло глибокому осмисленню трагедії українського народу, мало великий емоційний вплив на свідомість присутніх хлопців та дівчат. Усі, хто загинув у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути. Ми працьовита, терпляча нація. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.
Хліб… Скільки померло українців з твоїм іменем на вустах... Українське село гинуло мовчки. Люди їли кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, бур’яни, варили шкіру від взуття та кінську збрую... Померлих, а часто ще й живих, звозили , скидали в яму й закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в лікарнях, на вулицях. Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними голодною смертю померло від 4 до 9 мільйонів осіб. Вшановували невинно убієнних українців на годині пам’яті «Невиплакані сльози України» в групах №250, 257 професійного ліцею разом з бібліографом Монастирищенської публічної бібліотеки Галиною Тимошенко.
Люди пішли з життя тому , що у них було забрано останній шматочок хліба – надію на порятунок. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.
Україна пам’ятає! Світ визнає!
