Роз’яснення щодо застосування норм Порядку компенсації витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб
Роз’яснення щодо застосування норм Порядку компенсації витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб, які перемістилися у період воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2022 № 333, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 № 490
Крок 1. Особи, що прихистили внутрішньо переміщених осіб та мають право на отримання компенсації витрат
Компенсацію можуть отримати громадянам України віком від 18 років, які є власниками житла (І), або їх представникам (ІІ), наймачам (орендарям) житла державної або комунальної власності (ІІІ), спадкоємцям , які прийняли спадщину (ІV) і безоплатно розміщували внутрішньо переміщених осіб, крім членів своєї сім'ї (V), у розумінні Сімейного кодексу України, (далі - особи, що розмістили внутрішньо переміщених осіб), для покриття понесених ними витрат, пов’язаних з розміщенням внутрішньо переміщених осіб.
І - Власники/співвласники жилих приміщень
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (приватизація, міна, купівля-продаж, дарування, спадкування та ін.).
Частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Право власності на нерухомість виникає в особи з моменту реєстрації такого права, яка проводиться уповноваженими на те суб’єктами відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав).
Згідно з вказаним Законом (стаття 3) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстроване згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
Отже, підтвердженням права власності є витяг Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, крім випадку набуття права власності до 1 січня 2013 року.
Для випадку набуття права власності до 1 січня 2013 року до інших документів, які встановлюють права на володіння нерухомістю відносяться:
договори, на підставі, яких набувається право власності (купівлі-продажу, дарування, міни);
свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією;
свідоцтво про право на спадщину;
свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;
судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття права власності на нерухоме майно;
інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття права власності на нерухоме майно, у т.ч. інформація з погосподарських книг.
З повним текстом можна ознайомитись тут
