У Монастирищі працюють лікарі-переселенці: історія родини медиків з Херсону
За понад 200 днів повномасштабної війни, ані жорстокість російських варварів, ані прямі обстріли не знищують бажання лікарів надавати медичну допомогу українцям. Хтось береже життя на передовій, хтось – у зоні бойових дій, а хтось – у тилу, зберігаючи майбутнє. У багатьох з них війна відібрала дім, роботу та у всіх – мирне життя.
Аллі та Віталію Халаман – родині лікарів із міста Херсон, рятуючись від окупантів, довелось залишити все в захопленому ворогом місті. Алла та Віталій родом з Вінниччини. У Вінниці здобули медичну освіту, але після закінчення інтернатури, переїхали в Херсон. Там на них чекала власна квартира та робота в міській клінічній лікарні ім. О.С. Лучанського. Він – лікар-хірург у стаціонарі, вона – сімейний лікар у поліклініці. 16 років їхнє життя здавалося звичайним, буденним – діти, дім, робота. У вихідні похід в кіно чи театр. У відпустки – поїздки на море чи в гори.
«Діти виросли і ми могли вже трішки часу приділити одне одному, але нас «асвабаділі», – зітхнувши промовила Алла.
Алла Халаман розповіла, що вранці 24 лютого до них зателефонували родичі та повідомили, що росіяни прорвали кордон на Чонгарі. Тож якщо вони хочуть виїхати, варто поквапитися. Але того дня родина так і не покинула місто – вирішили перечекати. Перший тиждень Віталій фактично жив на роботі – постійні вибухи, стрілянина, багато поранених. А Алла з дітьми знаходились вдома. Та вже в квітні вона з донькою, сином і собакою виїхали з окупованого міста. Віталію ж вдалось виїхати лише в серпні. Нині згадуючи ті події, вони жартують і посміхаються, але це був найважчий період в їхньому житті.
На запитання чому обрали Монастирищенську громаду Алла відповіла, що лише тут для них двох з чоловіком була робота. А розлучатися вони більше не хотіли, тому родина переїхала в Монастирище.
Нині Алла працює в КНП "Монастирищенський ЦПМСД" лікарем загальної практики сімейної медицини, а Віталій – хірургом в багатопрофільній лікарні. Донька ж продовжує дистанційно навчатися у своїй школі, а син здобуває вищу освіту в одному з Львівських вузів.
Родина Халаман з великою вдячністю та теплотою відзивається про нових колег і місцевих мешканців, але попри все сумують за рідним містом. Мріють, після звільнення Херсону від загарбників, повернутися додому, зустрітися з друзями та знову працювати у своїй лікарні. Віталій зазначає: «Нині важливо кожному на своєму місці, де б не був, робити те, що може, а після Перемоги – будемо всі разом відбудовувати нашу Україну. Нині ж працюймо, допомагаймо, підтримуймо одне одного та будуймо плани на майбутнє»!
