На Небеса йдуть найкращі: річниця загибелі Героя Олега Миколайовича Щербини
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рашистів на нашу землю, світ побачив, що прийшли вони не з хлібом-сіллю, а з варварськими задумами: вбивати, нищити, руйнувати. Наші славні сини та дочки дають гідну відсіч і наближають Перемогу. Але занадто дорогою ціною – ціною життя, горем рідних, сльозами дітей.
Сьогодні, 25 квітня, минає рік, як під час відбиття повномасштабної збройної агресії рф загинув наш земляк Олег Щербина.
Сильний духом, безстрашний, розумний і надзвичайно добрий – таким був наш Герой.
Народився Олег в місті Монастирищі 15 жовтня 1974 року, закінчив Халаїдівську загальноосвітню школу. Потім з 1992 по 1994 роки проходив військову строкову службу у Збройних Силах України. Згодом став працювати в Монастирищенському РЕМі, відділенні ПАТ «Укртелеком».
Його характер викувало саме його життя. Олег дуже рано втратив батька Миколу Миколайовича, тому намагався бути опорою для сестри Оксани та мами Лідії Павлівни (яка теж рано пішла з життя). Він був чесним і справедливим, не терпів брехні і підлості та завжди був готовий прийти на допомогу. Олег був справжнім – справжнім в усьому: у характері, дружбі, роботі. Якщо щось обіцяв, то завжди виконував. Якщо щось робив, то викладався на всі 100% і завжди закінчував розпочаті справи. Його мрії сягали небес, але він знаходив в собі сили, щоб за них боротися, щоб реалізувати.
Найбільше у цім світі Олег любив свого єдиного сина Ігоря, для нього він був цілим світом, заради якого Герой жив, боровся та загинув.
З початком вторгнення російської орди на українські землі, ще у 2014 році Олег Щербина, як вірний син своєї Батьківщини та мужній нащадок славетних козаків, прагнув потрапити до лав бійців Антитерорестичної операції, але тоді йому відмовили. Та коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф, Олег знову пішов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки і приєднався до сміливих Воїнів. Він був бійцем мінометної батареї Збройних Сил України, а для побратимів – надійним товаришем, плечем, щитом.
Вранці 25 квітня він востаннє спілкувався з рідними – того дня безжальний ворог відібрав безцінне життя Героя, а разом із ним окупанти знівечили мрії та майбутнє всієї родини – знесиленої від сліз сестри Оксани і згорьованого сина Ігоря.
Нехай навічно закарбується у пам'яті нащадків ім'я Олега Миколайовича Щербини і всіх захисників, які загинули за майбутнє, за мирне небо над Україною. Адже допоки ми живі – житиме пам'ять про Героїв усіх поколінь. Житиме вічно, житиме в наших серцях, бо Герої не вмирають.
Вічна й світла пам'ять Герою Олегу Щербині! Слава Захисникам України!
