Є сила, що може забрати з життя, та з пам’яті – ніколи… 2 травня річниця загибелі Героя Олександра Мокринчука
Сьогодні минає рік, безкінечно довгий рік, як Монастирищина втратила свого Героя – молодого, сповненого сил і мрій про майбутнє патріота, що, не задумуючись, пішов захищати рідну землю.
Минає рік, як Олександр перейшов до іншого війська і став оберігати нас з неба.
2 травня 2022 року під час мінометного обстрілу в районі Сєвєродонецька солдат 115-ї окремої механізованої бригади Олександр Мокринчук отримав вибухову травму, не сумісну з життям. В той день серце Олександра назавжди зупинилося, а разом із ним – мрії, надії та сподівання.
Олександр Вікторович Мокринчук народився 5 серпня 1990 року в селі Половинчик. Після закінчення Половинецької школи вступив до Монастирищенського професійно-технічного училища. Потім була строкова військова служба в Збройних Силах України. Повернувшись із армії, влаштувався на роботу в ТОВ «Енергетик» електрозварювальником, по цій спеціальності згодом став працювати в ПАТ «Монастирищенський машинобудівний завод». Продовжив свій трудовий шлях оператором виробничої лінії спочатку в ТОВ «Монмас», а далі – в ТОВ «Фіндлес».
Останні три роки, перед початком повномасштабної війни, їздив на роботу до сусідньої Польщі. Олександр був дуже цілеспрямованою людиною. Умів ставити цілі та чітко йти до них. Ось і перед війною знову оформляв пакет документів для виїзду за кордон. Але полишив все і пішов на фронт захищати родину та Батьківщину від кривавого окупанта.
Олександр був життєрадісним, працелюбним, добросердечним, щирим, готовим в будь-яку мить прийти на допомогу та поділитися останнім. Не злічити всіх його чеснот, бо він мав велике серце та чистий розум, і завжди чинив по совісті, по справедливості, інакше, просто, не вмів.
Йому було лише 31 рік, попереду ціле життя: кохання, подорожі, мрії, смачні мамині вечері, приємні зустрічі за родинним столом, щирі розмови з друзями та безцінні миті з донечкою. Але в одну мить все змінилося. Вранці 2 травня він ще спілкувався з мамою по телефону, розпитував про погоду, запевняв, що все добре та згодом, під час чергового запеклого бою, безжальний ворог забрав Олександрове життя.
Та в наших серцях Герой Олександр Мокринчук житиме вічно! Адже Герої української землі не вмирають, і світла пам’ять про них живе в широких пшеничних полях, синьому небі, в бистрих водах наших річок, в кожному подиху, в кожному ударі серця українця. Україна вистоїть і стане ще сильнішою. А ми завжди пам’ятатимемо, завдяки кому живемо у вільній, процвітаючій країні.
Дякуємо Олександру за найбільшу жертву, свідомо віддану своїй державі. Низький уклін та вічна пам’ять Воїну, який до останнього подиху захищав право кожного громадянина нашої держави жити у вільній Україні!
Вічна й світла пам'ять Герою Олександру Мокринчуку! Слава Захисникам України!
