Небо забрало його в свої обійми… Громада попрощалася з Героєм Олександром Адамовичем Розгоном
Сьогодні скорботний день для усіх жителів Монастирищини. Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих Синів Батьківщини, викарбовуючи їхні імена на наших серцях.
Сьогодні, 18 травня, по встеленій квітами дорозі, під журливий спів птахів наш мужній Воїн, наш нескорений Герой повернувся до рідного дому на щиті. Сонячні промені так тепло обіймали Воїна, немов намагалися востаннє зігріти його. Зі сльозами на очах та невимовним болем і почуттям важкої втрати земляки навколішки, тримаючи в руках державну символіку, зустрічали «живим коридором» Героя Олександра Розгона, який поклав своє безцінне життя на вівтар Вітчизни, заради кожного українця.
Олександр народився 12 вересня 1991 року в селі Долинка, де й пройшли його дитячі та шкільні роки. В 2008 році закінчив Івахнянську школу. У нього була велика та гарна родина – мама, тато, два брати і він. Але ще з дитинства життя підносило Олександру гіркі уроки. У 14-річному віці він втратив маму – найдорожчу і найважливішу жінку у своєму житті. Тоді він раз і назавжди попрощався з дитинством – залишився з одним крилом. Та його випробування на цьому не завершилися – 6 років тому не стало й тата. І хоча Олександр був середнім братом, але для своїх братів він став і мамою, і татом, і другом, і порадником. Він доглядав за домашнім господарством і завжди в усьому допомагав братам. Деякий час працював у місті Києві на будівництві. Як і кожен справжній чоловік, проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.
У нашого Героя було велике, чисте серце, яке могло обігріти і зцілити всіх довкола. В його очах були лиш доброта, любов і легкий смуток, навіяний життям. У нього було все життя попереду: мрії, подорожі, улюблена робота, кохана, сім’я, діти, онуки…
Але у лютому 2022 розпочалась повномасштабна війна. Вже в квітні він одягнув форму, взяв до рук зброю і вступив до лав Збройних Сил України, щоб очистити українську землю від ненажерливого, окровавленого російського окупанта. Був водієм-механіком у складі 5-ї окремої штурмової бригади. Як зазначив командир військової частини: – «Він гідно виконував свій військовий обов’язок». Та 13 травня цього року в районі Бахмуту старший солдат Олександр Розгон загинув.
Мужній Воїн, який поліг за свою державу, за наш спокій. Він був вірний військовій присязі, з честю і гідністю виконав свій громадянський та військовий обов’язок і до останнього подиху вірив у Перемогу. Війна забрала у братів – брата, у військовослужбовців – побратима і друга, у нашої громади та країни – Захисника, цвіт української нації.
Олександру назавжди 31…
Попрощатися із загиблим прийшли рідні, близькі, друзі, військовослужбовці, представники влади та мешканці громади.
Востаннє нашому земляку віддали військові почесті. Рідним Героя вручили Державний Прапор України, який почесна варта зняла з домовини. На честь старшого солдата Олександра Адамовича Розгона долинківське небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют…
Тепер він – навічно з небесною вартою. Тепер він – навіки в строю. Царство Небесне і вічна слава Герою, який віддав життя за незалежність своєї Батьківщини!
Поховали Олександра у рідному селі, де над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг.
Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Олександра. Це гірка втрата та нестерпний біль. Вся громада сумує разом з вами…
Низький уклін і безмежна вдячність загиблому Герою Олександру Розгонові!
Герої не вмирають!
