Монастирищина попрощалася з Героєм Андрієм Кириленком
В жалобі Монастирищенська громада… Біль, смуток розривають душу на шматки… Захищаючи свободу, суверенітет і незалежність України Андрій Дмитрович Кириленко пожертвував найдорожчим – власним життям.
З величезною подякою, з шаною сьогодні, 11 серпня, ми прощалися з нашим Андрієм, з нашим Героєм, з нашим Захисником…
Останню дорогу мужньому Воїну і відданому Патріоту встелили квітами… Віддати шану Герою прийшли рідні, друзі, близькі, побратими, представники влади, духовенства і громадськості.
Андрій Кириленко народився 27 листопада 1968 року в селі Сарни. Навчався в Сарнівській школі. По закінченню 8-го класу вступив до Монастирищенського ПТУ №25, де здобув професію електозварювальника. Потім проходив строкову військову службу, був авіаційним механіком.
Повернувшись із армії, влаштувався на роботу в Монастирищенський машинобудівний завод, де чесно та завзято пропрацював 9 років. Його любили та поважали як колеги, так і керівництво. Адже він зумів за короткий проміжок часу зарекомендувати себе висококваліфікованим працівником, наставником, надійним другом і порадником.
Після реорганізації машзаводу Андрій став працювати різноробочим у колгоспі в рідному селі. Він був досить завзятим і працьовитим, не цурався будь-якої роботи, за це Андрія особливо поважали та ставили у приклад односельчани.
Андрій Кириленко любив землю, любив працювати на ній, тож після розпаду колгоспу сам обробляв своє поле, вирощував різні сільськогосподарські культури.
У 1994 році в Андрія та його коханої дружини Наталії народився син Ігор. І життя заграло новими барвами. Хоча інколи виникали труднощі, але підтримка дружини та сина завжди додавали сил і наснаги нашому Герою.
Андрій Кириленко за своє коротке життя встиг збудувати будинок, посадити сад, виростити та одружити сина і дочекатися онучок.
Здавалося, що іще для щастя потрібно: любляча сім’я, дім, сад, поле. Але проклята війна все змінила…
Наш Герой Андрій одягнув піксель, бронежилет і пішов захищати свою родину, країну. Він був старшим оператором протитанкового відділення протитанкового взводу військової частини ЗСУ. З того дня, замість морозива для онучок, його руки міцно стискали зброю, а плечі закривали від куль. Здавалось, він був непохитною стіною, яка не пропускала нічого, окрім сонячних променів до його родини. Але 6 серпня цієї «стіни» не стало… Наш мужній Воїн загинув, загинув смертю хоробрих. Внаслідок поранення, несумісного з життям, отриманого під час ворожого артилерійського обстрілу з боку противника поблизу населеного пункту Васюківка Бахмуцького району серце Захисника зупинилось.
Сьогодні востаннє нашому земляку – старшому солдату Андрію Дмитровичу Кириленку віддали військові почесті. Поховали Героя на сільському кладовищі у с. Сарни, під звуки збройного салюту і Державного Гімну України. Жовто-синій стяг, який огортав домовину полеглого, військові передали рідним Героя на вічну пам’ять про подвиг Захисника України.
Щирі співчуття родині загиблого Воїна-Захисника. Нехай Господь дасть вам сили пережити горе, яке ніколи не мине, не забудеться, не зміліє.
Нехай прийме милостивий Отець душу Патріота до квітучого саду, де немає сліз і печалі. Низький уклін, Тобі, наш Герою, що Ти віддав своє найцінніше – Життя за Україну! Ще один Янгол відійшов на небо… Легких хмаринок і нехай земля буде лебединим пухом! Слава Герою Андрію Кириленку! Навіки слава!
