Монастирищина попрощалася з Героєм Володимиром Остафійчуком
Сум і біль від втрати ще одного Захисника огорнув громаду – сьогодні, 28 серпня, у Цибулеві попрощалися з Володимиром Олександровичем Остафійчуком, який загинув, захищаючи Україну від російської навали.
Море квітів, «живий коридор» на узбіччях вулиць громади, українські прапори, невимовний жаль і пекучий біль. За декілька днів Володимир мав би відзначати свій ювілейний день народження, але, на жаль, повернувся додому «на щиті», залишивши свою часточку в українському стягові над ним… Тепер йому назавжди 29...
Володимир Остафійчук народився 4 вересня 1993 року в Цибулеві, де провів свої дитячі та шкільні роки. По закінченню Цибулівської середньої школи продовжив навчання у Жмеринському вищому професійному училищі, здобув спеціальність «помічник машиніста електровоза». Потім, з 2017 по 2019 роки, проходив строкову військову службу в Збройних Силах України. Повернувшись із армії, деякий час працював помічником машиніста.
Але в травні 2020 року Володимир прийняв виважене, важливе для себе рішення, яке кардинально змінило його звичний спосіб життя, переставило пріоритети та визначило долю нашого Героя. Він підписав контракт із Збройними Силами України і поїхав на війну.
Турботливий, люблячий син, старший брат, який завжди захистить і прикриє, чудовий друг, порядна, працьовита та доброзичлива людина. Вірний Син України, який не зумів дивитись, як російська орда знищує його країну, забираючи життя безневинних людей. Саме таким був Володимир.
День за днем, рік за роком наш Герой гідно йшов своїм шляхом – шляхом відважного Воїна. Для ворогів він був карою, а для бойових товаришів – Братом. Усі побратими знали, що на нього можна покластися, що він завжди дотримується свого слова та прикриє у потрібний момент.
Повномасштабне вторгнення російського окупанта Володимир Остафійчук зустрів там, на позиціях… Він був водієм зенітного взводу зенітно-ракетних військ Збройних Сил України. Його взвод завжди влучно потрапляв у ціль, прикриваючи побратимів, які йшли попереду.
У День Незалежності України, 24 серпня цього року, поблизу Курахового наш мужній Воїн – солдат Володимир Остафійчук прийняв останній свій бій і загинув смертю хоробрих від осколкового поранення, несумісного з життям.
У Володимира було ще мільйон планів, він мав би прожити довге та щасливе життя, але росіяни відібрали в нього можливість їх реалізувати. А в нас відібрали Його.
Сьогодні ми проводжали нашого нескореного Героя до місця його останнього спочинку. Підтримати родину і попрощатися з загиблим Воїном прийшло багато людей – друзі, керівництво громади і старостинського округу, побратими, військовослужбовці, духовенство та мешканці громади.
Поховали Захисника України за усіма канонами військового поховального ритуалу на місцевому кладовищі у рідному Цибулеві. За душу Воїна піднеслися молитви, в його честь прозвучав Гімн України і військовий салют. Державний Прапор України, що огортав домовину, військові вручили рідним Володимира Остафійчука, як символ його героїзму та відданості своїй державі.
Висловлюємо глибокі співчуття мамі Ірині Василівні, батьку Олександру Володимировичу, брату Вадиму та всім рідним, друзям, побратимам і тим, хто знав та любив Володимира. Нехай Господь допоможе пережити цей пекучий біль…
Доземно вклоняємось за подвиг земного життя, Герою, за мужність і відвагу, за святу любов до Неньки-України. Твій слід назавжди закарбований у наших серцях, у серцях усіх майбутніх поколінь.
Світла пам'ять Герою Володимиру Остафійчуку!
