«Хоробрий Воїн нам небо закриває, у ангельських обладунках зло проганяє»
Минув рік, як загинув, захищаючи Україну від ворога, нескорений Герой Павло Олегович Ковальський. Наш Захисник, який жив й поліг в ім’я України, ніколи не буде забутий. Його мужність, відвага і хоробрість духу залишаться прикладом для сучасних і наступних поколінь.
Сьогодні, 27 вересня, минає цілий рік. Скорботний, важкий, тривожний. Пам'ять про Павла Ковальського живе і житиме вічно в його героїчних вчинках, патріотизмі, жертовності і любові до України.
Павло Ковальський народився 5 червня 1992 року в с. Петрівка (нині с. Хейлове). У 1998 році пішов до першого класу Петрівської школи, у 2007 році, закінчивши 9 класів, переїхав до с. Бачкурине та продовжив навчання у Бачкуринській загальноосвітній школі. Потім вступив до Уманського педагогічного університету імені П. Тичини, де здобув спеціальність вчителя фізичної культури. Далі, із 2011 по 2012 рік, проходив військову строкову службу в лавах Збройних Сил України. Вчителем Павло, в міру певних обставин, так і не став, хоча дуже сильно любив дітей, проводити з ними час. Проте він віднайшов себе у будівельній та столярній сферах. Як розповідають рідні, він був висококласним будівельником і майстром із ремонтних робіт, а одним із улюблених захоплень була столярна справа.
Протягом останніх років разом з братом Денисом Павло працював у Одесі на будівництві. Але коли розпочалася повномасштабна війна, не вагаючись ні на мить, повернувся до рідної Монастирищини, щоб захищати свій рідний край від російської мерзоти. Спочатку ніс варту на блок-посту в селі Бачкурине, потім був мобілізований до лав ЗСУ. Наш Герой мав лише 15 хвилин на збори, тож накинувши рюкзак на плечі, міцно обійнявши рідних і попрощавшись, Павло пішов. Пішов, щоб повернутися додому з Перемогою.
Служив у взводі зв’язку танкового батальйону в складі Десантно-штурмових військ ЗСУ телефоністом – лінійним наглядачем. Його поважали та шанували побратими.
Відважний, сміливий боєць, надійний бойовий товариш мужньо захищав кордони від ворога та його найманців. І понад усе бажав миру на Україні.
Нашому Герою було лише 30… Молодий, розумний і активний. Людина честі і принципів. Ніколи нікого не боявся та ніколи не ховався. Завжди говорив правду, відстоював справедливість і за нею йшов до кінця…
27 вересня 2022 року старший солдат Павло Ковальський загинув від важких поранень, отриманих під час бойових дій на Донецькому напрямку.
2 жовтня 2022 року наш Герой повернувся додому «на щиті». По встеленій квітами дорозі пролягав його шлях до рідної хати. Мешканці громади «живим коридором» проводжали хороброго Воїна до місця його вічного спочинку. Поховали Захисника з усіма належними почестями у с. Хейловому.
6 червня цього року родині загиблого військовослужбовця вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким, відповідно до Указу Президента України Володимира Зеленського, Павла Ковальського нагороджено посмертно.
У Попуднянському ліцеї зберігається книга спогадів про нашого Героя, створена вчителями та учнями закладу. До книги увійшли його фотографії, цитати, біографічні дані, розповіді рідних, друзів, побратимів, з якими пліч-о-пліч воював Павло.
Лише біль та незагоювані рани в душах і серцях. Павло віддав своє життя за Україну, за кожного з нас, і ще ненароджених… Але він живе і вічно житиме в людській пам’яті, як Захисник, як Герой! І продовжує оберігати Ангелом Світла у Небесному Війську.
Навіки в пам’яті, назавжди у строю!
Вічна шана і слава Герою! Низький уклін рідним і близьким Воїна!
