Монастирищина оплакує свого Сина, загиблого у війні з російським окупантом – Героя Владислава Регента
Гіркий, глибокий, нестерпний біль розриває душу… До рідного дому повернувся наш Герой Владислав Вікторович Регент… Владислав пройшов довгий і виснажливий шлях. За його плечима запеклі бої під палючим сонцем і проливним дощем…
Сьогодні, 29 жовтня, у супроводі кортежу наш мужній Захисник неквапливо так, повільно, проїхав знайомими вулицями Монастирищини, рідного Бачкурина. Земляки, встеляючи дорогу квітами, зустрічала Його. Синьо-жовті прапори вздовж усього шляху розвівав неспокійний вітер, пекучі сльози зрошували і так сиру, пронизану болем землю – Герой Владислав Регент «на щиті» повернувся додому…
Його земна боротьба за вільну Україну закінчилася… Його земне життя – ні, не обірвалося, його забрали безликі російські вбивці.
Владислав народився 28 вересня 1995 року в селі Бачкурине у родині Оксани та Віктора Регентів. Навчався у рідній Бачкуринській середній школі. По закінченню 11-го класу, у 2013 році, вступив до Монастирищенського професійного ліцею, де здобув професію зварювальника. Потім працював робочим у торговій мережі «Майстер» на базі «Піраміда».
Згодом вступив до Одеського фахового коледжу транспортних технологій. Під час навчання в коледжі проходив практику в Христинівському депо. Невдовзі, Владислав одружився, а у 2017 році у них із дружиною народився син Богдан. На жаль, близько трьох років тому вони розлучилися, але підтримували між собою теплі, дружні стосунки.
Останніми роками наш Захисник працював комірником у логістичній компанії «Denka Logistics» в селі Чайки Бучанського району. Повномасштабне вторгнення застало Владислава на Київщині. Він міг, як сотні інших, втекти – виїхати закордон, але не зробив цього, навпаки, не обдумуючи, схопивши найважливіше, повернувся до рідного села, щоб захистити свій рідний дім.
У травні цього року Владислав Регент був призваний до лав Збройних Сил України. Попри відсутність будь-яких військових навиків (адже йому так і не довелось проходити строкову військову службу), наш Герой, без сумніву та страху, приєднався до хоробрих українських Воїнів, щоб прогнати жорстокого загарбника. Він був стрільцем-помічником гранатометника аеромобільних військ. Разом із побратимами із 77-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ давав гарної прочуханки окупантам на Бахмутському напрямку.
Ще з дитинства наш Герой увібрав найкращі людські якості. Він був доброзичливим, привітним, щирим, дружелюбним, завжди готовим прийти на допомогу. Напевно немає такої людини, з якою не знайшов би спільної мови. Побратими шанували і вважали Владислава більше братом, а ніж товаришем по зброї. Адже завжди знали, що він не підведе, прикриє, а в потрібну хвилину й вислухає, підтримає і порадить.
Одного разу, під час виконання бойового завдання, з нашим Захисником зник зв’язок. Рідні мало не збожеволіли від хвилювань, адже тривалий час не знали, де Владислав і що з ним. Тоді все обійшлося, він вийшов на зв'язок… На жаль, 22 жовтня під час заходу на бойові позиції і внаслідок ворожого мінометного обстрілу противника поблизу Бахмута Донецької області наш Герой загинув.
Він був «сталевим титаном Бахмута», відданим військовій присязі, вірним Українському народу. Протягом п’яти місяців Владислав Регент мужньо, з честю виконував свій військовий обов’язок, захищаючи свободу і незалежність України до останнього подиху. Його загибель – велика втрата для всієї країни…
У скорботі та з молитвою на вустах рідні, близькі, керівництво громади, духовенство, військовослужбовці і громадськість прийшли вшанувати та провести в останню дорогу вірного Сина України.
Поховали солдата Владислава Регента з усіма належними йому військовими почестями на сільському кладовищі у рідному Бачкурині. Жовто-синій стяг, який огортав домовину полеглого, військові передали рідним Воїна на вічну пам’ять про подвиг Героя. В його честь звучав Гімн України і військовий трикратний салют, який гучно пронизував небо і серця присутніх…
Щирі співчуття рідним і близьким, друзям і побратимам Захисника України. Нехай милосердний Господь дасть вам сил пережити це горе.
Низький уклін і безмежна вдячність загиблому Герою Владиславу Регенту!
Ти назавжди в наших серцях і нашій пам’яті!
Герої не вмирають!
