Назавжди в Небеснім Легіоні: річниця загибелі Героя Артура Роздорожнього
Сьогодні, 17 січня, усю Монастирищенську громаду знову накрило чорною пеленою спогадів та жалю…
Минає рік з того трагічного дня, коли знайшов вічний спочинок відважний Воїн Артур Вікторович Роздорожній, та біль не вщухає.
Його мужність і відвага ніколи не згаснуть у нашій пам’яті…
Народився Артур 12 травня 1994 року в селі Владиславчик у родині Наталії та Віктора Роздорожніх. Згодом у нього з’явився менший братик Руслан, для якого наш Герой був більше ніж «брат» – наставник, порадник, друг…
Після закінчення у 2011 році Княжиківської загальноосвітньої школи, Артур Роздорожній вступив до Київського вищого професійного училища будівництва та дизайну. Здобувши професійну освіту, влаштувався на роботу у Центральний дім меблів, що в м. Києві, працював там менеджером з питань переміщення вантажів. Також певний час працював у Польщі.
У червні 2021 року в нашого Захисника народилась донька Алінка від цивільного шлюбу. Маленьке диво. Але обставини склались так, що доля розвела її тата з мамою і кожен із них продовжив свій шлях. Алінка з мамою Наталією переїхали до Запорізької області, а Артур намагався розпочати все спочатку.
Він будував цеглинку за цеглинкою своє життя. Не боявся труднощів, хоча й траплялися інколи «кислинки», та наш Герой продовжував свою боротьбу і брався за будь-яку роботу. Вів здоровий спосіб життя, займався спортом, приймав участь у різних змаганнях. Завжди, попри всі виклики, був веселим, усміхненим, життєрадісним, здатним своїм світлом осяяти все довкола та повести інших за собою. Мріяв про щасливе життя поряд із рідними та коханими, будував плани на майбутнє.
Та війна ввірвалась у це життя… І як мужній чоловік, незламний Воїн, справжній люблячий Син своєї країни, Артур пішов захищати Батьківщину. Спершу був у місцевій теробороні, а в травні 2022 року вступив до лав Збройних Сил України. Після прийняття на службу проходив навчання на бойового медика в Тернопільській області. Далі був направлений на службу в 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс», яка базувалася певний час у Києві. Познайомився із гарною дівчиною Тетяною, в яку закохався з першого погляду та хотів прожити з нею все життя. 9 липня 2023 року вони одружилися. В них був скорочений медовий місяць, його демоверсія і, невдовзі, Артур, як санітар-стрілець 2-го механізованого відділення окремої Президентської бригади імені Гетьмана Богдана Хмельницького, відправився на Схід боронити країну.
Він був одним із сталевих титанів ЗСУ, які тримали фортецю Бахмут. Пройшов найгарячіші та найкровопролитніші бої, які точилися на Донеччині. У ході бойових дій протистояв військовим росармії та найманцям групи Вагнера. Він був міцним і непохитним, до останнього подиху вірний військовій присязі. Але 17 січня 2023 року під час виконання чергових бойових завдань в районі Бахмута, солдат Артур Роздорожній, в результаті мінометного обстрілу з боку противника, отримав травми, несумісні з життям. Воїн загинув…
Поховали Героя 23 січня 2023 року у рідному Владиславчику з усіма належними Захиснику почестями.
29 серпня 2023 року ім’я мужнього Воїна увіковічено на Алеї Слави Героям у місті Монастирищі, поряд із усіма загиблими Захисниками, уродженцями громади.
Минає рік з того трагічного дня загибелі Артура, біль не вщухає, бо кожен Воїн-Захисник – це син Матері-України, яка плаче, страждає і бореться за кожну свою дитину. Немає сумніву, ми Переможемо, бо нас захищають славні, відважні, сміливі Сини та Доньки України.
У день загибелі нашого Захисника згадаймо його теплим словом, щирою молитвою, запаленою свічкою. Світла пам’ять про Артура Роздорожнього назавжди збережеться у наших серцях… Герої не вмирають!
Честь, слава та вічна і світла пам’ять!
Тримай над нами небо і спочивай з миром, Артуре!
