Роковини загибелі Героя Руслана Нищика
Сьогодні минає дев’ять років з дня трагічної смерті в зоні проведення АТО молодшого сержанта, навідника-оператора 30-ї окремої механізованої бригади Руслана Нищика.
Руслан Нищик народився 24 червня 1991 року в селі Аврамівка.
Підростав без батька. Русланові було всього 4 роки, коли пішов із життя його тато. Тому у родині згодом він замінив чоловіка. Батька.
Здобувши середню освіту у 2006 році, вступив на навчання до Монастирищенського професійного ліцею, за спеціальностями електрозварника та водія. Під час навчання в ліцеї Руслан неодноразово відзначався похвальними листами за високі досягнення у навчанні, завойовував призові місця та винагороди у змаганнях з боксу.
У 2009 - 2010рр. Руслан проходив строкову військову службу у Збройних Силах України. Мав звання молодшого сержанта.
Якийсь час працював у Києві - у компанії «Укртранс», потім в торгівельній мережі «Майстер» м.Монастирище.
А коли в серпні 2014 року Русланові прийшла повістка в армію, він сказав мамі: «мамо, я ховатися від армії не буду. Навіть не вмовляй мене. Все одно піду служити. Хто вас буде захищати від ворога?» А ще дуже переживав коли почув звістку, що його товариш по армійській службі перейшов на бік росії, в Криму. Під час навчання, проходження військової служби зарекомендував себе дисциплінованим, порядним та доброзичливим, він міг підтримати у скрутну хвилину добрим словом, за потреби завжди був готовий будь-кому прийти на допомогу. Та цей не дивно, адже Руслан мав риси характеру, притаманні справжнім чоловікам - мужність, відповідальність, небайдужість, безкорисність. Ці ж якості демонстрував під час проведення антитерористичної операції на сході України. Мав високе почуття відповідальності та високі моральні якості. Із гордістю носив звання солдата збройних Сил України.
Після війни юнак планував одружитися. Зустрічався з дівчиною. Хотів знайти хорошу роботу, бо треба ж було піклуватися про маму, сестру з племінниками та кохану...
Не судилося. 31 січня 2015 року танковий екіпаж Руслана вирушив для вогневої підтримки бійцям блокпосту біля Вуглегірська і потрапив під шквальний вогонь мінометів та артилерії противника. Сепаратисти підбили броньовану машину, під час евакуації прямо на броні Руслана було смертельно поранено мінометним осколком. Лише через кілька днів його та інших загиблих бійців вдалося забрати з поля бою.
Указом Президента України Мо 311/2015 від 4 червня 2015 року, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом За мужність; ПІ ступеня (посмертно).
Поховали Героя в Аврамівці 10 лютого 2015-го. Вдома лишилися мама Галина Григорівна і сестра Наталія.
2 вересня в ЗОШ № 2 м. Монастирище відкрито меморіальну дошку пам'яті Руслана Нищика.
Віддамо гідну шану та згадаємо теплим словом Руслана Нищика – молодого хлопчину, найдорожчого сина, люблячого брата, Героя України.
Вічна пам’ять і слава Герою!
