Монастирищина попрощалась із хоробрим Сином – Захисником України Олександром Захарченком
Знову сум огортає кожного жителя нашої громади. Ми просили Бога, щоб ніхто більше не повертався додому «на щиті», але війна не шкодує нікого… Вона безжально продовжує забирати найкращих представників української нації.
Сьогодні «на щиті» до рідної Сатанівки повернувся наш мужній Воїн Олександр Вікторович Захарченко, який до останнього подиху відчайдушно протистояв ворогові. Він був для нас усіх щитом, боронив Україну – наш дім. Але ціною цьому було його життя…
Олександр Захарченко – взірець хоробрості, відважності й стійкості. Безмежна людяність – це стан його душі. Звитяжний Воїн та відданий Патріот рідної землі, стриманий у своїх словах, але такий щирий у своїх вчинках, – саме таким Захисник назавжди залишиться у нашій пам'яті.
Народився Олександр 9 червня 1990 року в селі Сатанівка. В 1997 році пішов до 1-го класу Сатанівської школи. Він був гарним учнем, завжди ввічливим, старанним та уважним, приймав активну участь у всіх шкільних заходах. По закінченню школи довго не вагався з вибором майбутньої професії, адже ще з дитинства мріяв подорожувати. Тож, у 2008 році, вступив до Козятинського залізничного училища, де здобув професію – помічник машиніста. Потім, в 2010-2011 роках, проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України, а саме в ракетних військах. Повернувшись із армії, став працювати на залізничній станції Фастів. У 2012 році вирішив здобути вищу освіту і вступив до Київського коледжу транспортної інфраструктури. Олександр крок-за-кроком реалізовував свою велику мрію – подорожувати світом.
Листопад 2013 року став переломним для нашого Героя. Олександр, як і тисячі свідомих українців, не зумів стерпіти свавілля, вийшов на Майдан, щоб відстояти європейський вибір України. І, починаючи з 2014 року, став активним учасником Революції Гідності. Він був добровольцем четвертої козацької сотні Самооборони Майдану, яку очолював козак Михайло Гаврилюк.
Після Революція Гідності, яка переросла в російську збройну агресію проти України, війну на сході, Олександр не зумів продовжувати жити звичним мирним життям і в 2015 році приєднався до лав ЗСУ. Протягом двох років протистояв російським окупантам у зоні АТО.
Повернувшись із зони бойових дій, у 2018 році, влаштувався на найбільше підприємство гірничо-металургійного комплексу України, а саме в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (раніше – «Криворіжсталь»). Пропрацювавши на заводі понад рік, у 2019 році, Олександр повернувся до рідного села. А в 2020 році вступив до Монастирищенського професійного ліцею, де здобув професію електрогазозварювальника. Наш Герой вмів об’єднати, згуртувати навколо себе людей, мав гарні лідерські здібності, був відповідальним, обирався старостою групи. Викладачі ліцею та однокурсники поважали Олександра за його людяність і порядність.
Після закінчення професійного ліцею працював на різних роботах, намагався жити, як і всі. Але повномасштабне російське вторгнення… Олександр не міг просто сидіти вдома і чекати перемоги, чекати, що от-от війна закінчиться. Він знав, що його місце там, на передовій, адже саме там він буде корисний своїй Батьківщині, зуміє стримати ворога та захистити своїх рідних. Наш Герой не боявся смерті, боявся лише, що не зуміє вберегти найрідніших.
Не дочекавшись повістки, поїхав до Одеської області, де пішов до тамтешнього центру комплектування, і в березні 2023 року приєднався до лав ЗСУ. Був інспектором прикордонної служби 2 категорії – начальником 2 групи протитанкових ракетних комплексів 4 прикордонної комендатури швидкого реагування військової частини А1551.
Олександр Захарченко був одним з найкращих Воїнів – вмотивованим, відважним, сміливим і вправним бійцем, хорошим командиром і надійним побратимом. Ніколи ні нащо не скаржився. Гідно, з честю виконував свій військовий обов’язок. Понад усе любив Україну. Вірив у велику Перемогу. Мріяв із цією Перемогою повернутися додому. Прагнув для своєї племінниці Марійки бути Героєм, щоб вона пишалась ним.
На жаль… 30 січня цього року, під час виконання військового обов’язку, перебуваючи на позиціях поблизу населеного пункту Першотравневе Куп’янського району Харківської області, внаслідок ускладнення стану здоров’я, перестало битися молоде серце нашого нескореного Захисника.
Сьогодні, 4 лютого, траурний кортеж Героя у скорботі, з державною символікою, на колінах, «живим коридором» шани зустрічали жителі населених пунктів Монастирищини дорогою, встеленою квітами жалоби.
Рідні, близькі, колеги та друзі, побратими, жителі громади, священнослужителі, представники влади прийшли до батьківської оселі Воїна, щоби висловити безмежну вдячність Захиснику, який віддав своє життя за Україну, за кожного з нас.
У супроводі почесної варти та прапороносців нашого Героя провели дорогою, встеленою квітами, до місця його вічного спочинку. Поховали солдата Олександра Захарченка зі всіма військовими й християнськими почестями під залпи почесної варти на кладовищі села Сатанівка. Рідним Воїна вручили Прапор, як символ держави, за яку загинув Олександр.
З глибокою повагою та сумом у серці завжди пам’ятатимемо та довіку будемо вдячні нашому Герою! І хай би скільки ворог випустив ракет, хай би скільки було обстрілів та масованих атак у прагненні зламати нас, залякати, збити Україну з ніг – ми все одно піднімемось! Бо той, хто приносить на нашу землю пекло, одного дня побачить його з власного вікна.
Щирі співчуття близьким і рідним.
Низький уклін, вічний спочинок і світла пам'ять Захиснику України Олександру Захарченку.
