Монастирищина простилась із своїм Героєм Володимиром Финишом
Знову чорний день для Монастирищини – в останню дорогу мешканці громади провели Захисника, мужнього Воїна із села Сарни Володимира Миколайовича Финиша, який захищав Україну від ненависного російського агресора.
Він міг жити і насолоджуватися життям, ростити своїх синів і любити свою жінку. Він все це міг робити. Але пішов зупиняти цю рашистську чуму, яка вдерлася на нашу землю… Пішов захищати свою Україну, яка сьогодні захищає увесь цивілізований світ… Та замість омріяної Перемоги – його дорога вистелена прощальними квітами і зрошена гіркими сльозами… Володимир – Герой! Герой, віддавший своє життя за Батьківщину, за кожного з нас.
Народився Володимир Финиш 24 березня 1977 року в селі Сарни, де пройшли його дитячі та шкільні роки. Після закінчення Сарнівської середньої школи вступив у Немирівський технікум будівельної справи, де здобув професію будівельник/прораб. Отримавши диплом, наш Герой, не роздумуючи, повернувся до рідного села, де завдяки своїм людським якостям і отриманим знанням відразу влаштовується на роботу в колгосп керівником будівельної бригади.
Ще в дитинстві батьки прищепили Володимиру найкращі людські якості: порядність, людяність, чесність, справедливість. Тож ставши дорослим чоловіком, наш Герой ніколи ні на крок не відступав від своїх принципів – від батьківської науки. Він міг пожертвувати собою, лише б не нашкодити іншим. Місцеві мешканці, колеги, керівництво поважали й цінували Володимира Финиша не лише за його людяність, а й за «золоті руки», адже щоб не робив, за щоб не брався – завжди якісно й совісно.
Після реорганізації колгоспу наш Захисник розпочинає працювати в різних фірмах Монастирищини. А отримавши земельний пай, стає трудитися на своїй землі, вирощувати різноманітні сільськогосподарські культури.
Разом з коханою дружиною Людмилою ростили й виховували двох синів Михайла та Богдана. Володимир душі не чув у своїх дітях, прагнув дати їм усе та навчав, як по совісті жити. Він мріяв про щасливе, спокійне сімейне життя. Хотів побачити випускний синів, бути свідком всіх їхніх успіхів, всіх щасливих моментів життя. Мріяв, як гулятиме з дружиною та їхніми онуками. Мріяв… Але війна зруйнувала все… І єдине його бажання було вберегти рідних, країну.
Тож коли Ненька-Україна покликала свого хороброго Сина, Володимир відразу пішов захищати Батьківщину. З 24 січня 2023 року наш Герой офіційно приєднався до лав Збройних сил України. Він відважно боровся за кожен клаптик рідної землі. Вмиваючись кров’ю і потом, йшов вперед, звільняючи Вкраїну від рашистського звіра. Він був не лише відважним бійцем, а й надійним побратимом для товаришів по зброї. Стрілець-санітар механізованого відділення 32-ї окремої механізованої бригади (військової частини А4784) не раз рятував життя побратимам і все мріяв, що повернеться додому з Перемогою...
29 червня 2023 року стало днем великого болю та страшної невідомості для родини, для всіх нас. Того дня, під час відбиття позицій поблизу населеного пункту Новоселівське Луганської обл., внаслідок постійних обстрілів з боку противника зв’язок з Володимиром обірвався. Герой безвісти зник…
11 липня 2023 року його офіційно визнали «зниклим безвісти». Понад вісім місяців пошуків, чекань, сподівань і надії на Бога. Але після проведеної ДНК-експертизи останній промінчик надії згас. Підтвердилось найгірше: смерть Героя… За даними лікарського свідоцтва про смерть від 28 лютого 2024 року: Володимир загинув 29 червня 2023 року внаслідок отриманих осколкових поранень, не сумісних із життям. Лише нещодавно тіло Захисника вдалося повернути.
Сьогодні, 6-го березня, Мешканці Монастирищини «живим коридором» на колінах із державною символікою зустрічали Героя. Рідні, друзі, знайомі, побратими, військовослужбовці, духовенство, представники влади та жителі громади прийшли віддати останню честь мужньому Захиснику.
Поховали Воїна на сільському кладовищі у рідних Сарнах. Востаннє нашому земляку віддали військові почесті. Рідним Героя, зі словами вдячності за мужнього Воїна і щирого Патріота, військові передали Пам’ятний лист на знак глибокої вдячності за жертовне служіння в лавах Збройних сил України від головнокомандувача ЗСУ та Державний Прапор України, яким була вкрита домовина. На честь солдата Володимира Миколайовича Финиша небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют…
Сумуємо і плачемо усі, бо втратили хороброго та мужнього Воїна. Наш Захисник показав приклад справжнього Патріота, приклад хоробрості і відваги, він чесно і до кінця виконував свій обов’язок Воїна і Громадянина, віддавши своє безцінне життя за вільне майбутнє у Незалежній, Богом благословенній Україні.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і схиляємо голови в пошані перед пам’яттю Захисника!
Вічна пам'ять і слава Володимиру Финишу. Наш Герой назавжди залишиться у наших серцях! Спочивай з миром, хоробрий Сину України!
Герої не вмирають!
