Вічна пам’ять і слава Герою. Роковини загибелі Захисника України Юрія Барилюка
Сьогодні, 7 березня, минає друга річниця з дня загибелі Героя, одного з її найкращих Синів, мужнього Воїна, нашого земляка Юрія Авксентійовича Барилюка, який поклав життя за Україну. Його віддане серце билося за нашу волю й незалежність. Він мав ще стільки мрій і планів...
Юрій був надзвичайно світлою Людиною з добрим серцем і відвертою душею, Патріотом із загостреним почуттям справедливості. З ним завжди було легко і надійно! З ним було просто і впевнено!
Народився Юрій Барилюк 3 квітня 1962 року у селі Цибулів, де пройшли його дитячі та шкільні роки. По закінченню школи вступив до Монастирищенського ПТУ №25, де здобув професію електозварювальника. Закінчивши ПТУ, наш Герой хотів вступити до військового училища льотчиків, адже ще з дитинства мріяв стати кадровим військовим, навіть подав документи, але не пройшов за станом здоров’я. Тож, щоб не втрачати час, вирішив вступити до Уманського технікуму механізації та електрифікації сільського господарства. Після першого курсу пішов на строкову військову службу. Повернувшись із армії, продовжив навчання в технікумі. А далі була школа прапорщиків ВПС, яку закінчив у 1986 році. Після навчання продовжив службу в Дніпропетровській області в технічно-експлуатаційній частині на аеродромі. Вважав, що з-поміж усього обслуговуючого персоналу, який забезпечує польоти військової авіації, найвідповідальніша місія лежить саме на фахівцях ТЕЧ. Після розпаду радянського союзу Юрій повернувся на постійне місце проживання до Умані, де влаштувався на підприємство «Уманьрайагропостач» інженером і пропрацював там понад 20 років.
А далі Революція Гідності… Наший Герой, як і більшість українців, які серцем та душею любили Батьківщину, пішов захищати Україну. Юрій Барилюк був серед перших уманських добровольців. Пройшовши у 2014 році вишкіл на базі в селі Петрівці і у віці 52 роки, здавши на відмінно всі нормативи, був зарахований до 2-го добровольчого батальйону НГУ імені генерала Кульчицького. Він особисто переконав генерала Кульчицького, що честь захищати свою країну має належати не лише молоді, а й людям, які свідомо обрали шлях патріота-добровольця.
Перше «хрещення вогнем» Юрій Барилюк прийняв на горі Карачун. Шкодував лише про те, що проти танків у нього і побратимів була тільки стрілецька зброя. Та вони все одно «дали прикурити» ворогам і не раз. І згадуючи перший бій, захоплювався хоробрістю молодих хлопців з Уманського взводу. Далі були запеклі бої у Вуглегірську під Дебальцевим. Під час АТО-ООС наший Герой пройшов дві ротації, хотів ще на третю, але по стану здоров’я не дозволили.
Коли розпочалася повномасштабна війна по всій Україні, майже 60-річний Юрій разом із сином Дмитром знову добровільно пішли до військкомату й записалися до 72-ї Білоцерківської бригади. В той же день батька із сином призначили на охорону столичної станції метро «Лук’янівська». Та Юрій рвався туди, де було гаряче. Вже наступного дня батько із сином були в Горенці, всього за три кілометри від Мощуна, яке рашисти з гармат рівняли із землею і до якого перекинули понтонну переправу.
7 березня 2022 року стрілець-санітар механізованої роти окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Юрій Барилюк загинув під час запеклих бойових дій на Київщині.
Поховали Воїна з усіма військовими почестями на Алеї Героїв у місті Умань. За особисту мужність під час виконання бойових завдань, самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відповідно до Указу Президента України Володимира Зеленського №134/2022 від 14 березня 2022 року, штаб-сержанта Юрія Барилюка посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
29 серпня 2023 року у місті Монастирище відкрито Алею Слави Героїв, де поряд із усіма загиблими Воїнами-земляками увіковічено Юрія.
Юрій Барилюк завжди точно знав, за що воює і за що ладен покласти своє життя: за свою родину, за свій дім, своє місто, свою країну.
Залишивши земне життя і приєднавшись до Лицарів Небесного Війська, наш Герой продовжив жити у серцях своїх рідних: коханої дружини, красунечки-розумнички донечки, хороброго сина, який продовжив його шлях Воїна, люблячих онучатах і всіх українців, які завдячують Йому своїм життям.
Вічна слава мужньому Воїну Юрію Барилюку!
Герої не вмирають!
