Вічна пам’ять: роковини загибелі Героя Олега Люляви
Вже одинадцятий рік триває на території України війна з окупантами. Ця кривава війна, розпочата російським агресором, – постійне протистояння життя і смерті… Крайні два роки ми рахуємо дні війни і не встигаємо оговтуватися від втрат… Кожного місяця, тижня Монастирищина зустрічає «живим коридором» загиблих Героїв чи вшановує роковини Їх світлої пам’яті. Ми втрачаємо рідних, друзів, знайомих – найкращих серед Людей.
Ось і сьогодні, 8-го березня, скорботний для Монастирищенської громади день – минають перші роковини з дня загибелі нашого Захисника, хороброго Сина України Олега Георгійовича Люляви.
Олег Люлява народився 7 жовтня 1985 року в місті Гадячі Полтавської області, проте з дитинства проживав у Монастирищі. Навчався у загальноосвітній школі №1, також, паралельно, – у Монастирищенській дитячій музичній школі в класі «Духові інструменти». Після закінчення школи вступив до Кременчуцького технікуму КДПУ, де у 2006 році здобув спеціальність слюсаря по ремонту автомобілів і двигунів. У 2012 році закінчив Полтавський національний педагогічний університет за спеціальністю «Технологічна освіта» та освоїв кваліфікацію вчителя технологій, профільного навчання (автосправа) і креслення. Працював у міжшкільному навчально-виробничому комбінаті майстром з водіння, потім водієм таксі, в ПрАТ Монастирищенське АТП-17140, в магазині «Меблі».
Все своє життя наш Герой був за кермом автомобіля. Це була його стихія, де він почував себе комфортно.
Зі своєю дружиною Світланою познайомився ще у школі, і відтоді вони були нерозлучними. Одружилися у 2005 році, а через рік у них народилася донечка Крістіна, а ще через 4 – Катруся. Олег дуже любив своїх дівчаток, вони були його світом, а він для них – справжнім другом, опорою та підтримкою.
На другий день повномасштабного вторгнення наш Герой, як справжній чоловік – захисник своєї сім’ї, Батьківщини, пішов до військкомату. Сім місяців Олег захищав наше місто у роті територіальної оборони. В жовтні 2022 року направлений до однієї із найгарячіших точок – міста Бахмут. Був стрільцем 3-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону 30-ої ОМБр імені князя Костянтина Острозького (в/ч А0409). Разом із побратимами надійно тримав «фортецю Бахмут», але невдовзі, під час запеклого бою, отримав контузію та потрапив у госпіталь. У січні 2023 року поїхав додому у відпустку для реабілітації та відновлення сил, проте, не долікувавшись, повернувся назад до побратимів. Він не міг собі дозволити бути в теплім домі, «відпочивати», поки його брати по зброї в холодних окопах, ціною власних життів стримують ворога. Адже був людиною честі та гідності, відданий своїй країні та своїм побратимам. Олег завжди казав: «А хто, як не я...».
8 березня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Хромове Донецької області, в результаті обстрілу з боку противника наш Захисник старший солдат Олег Люлява загинув.
Поховали Героя із усіма належними Воїну почестями 12 березня 2023 року на міському кладовищі міста Монастирище.
29 серпня 2023 року ім’я мужнього Захисника Олега Люляви увіковічено на Алеї Слави Героїв Монастирищини.
12 лютого 2024 року рідним Олега вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким, відповідно до Указу Президента України Олександра Зеленського №598/2023 від 28 вересня 2023 року, було посмертно нагороджено старшого солдата Олега Георгійовича Люляву.
Низько схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою і вічною пам’яттю Воїна-Захисника України. Пам’ятаємо, ніколи не забудемо подвиг Олега Люляви. Він наближав нашу Перемогу! Вічний спочинок та світла пам'ять Герою!
Низький уклін рідним і близьким Захисника...
