Не вмирає той, хто залишається в серцях людей! Роковини загибелі Героя Миколи Сапетка
За десять років ми, українці, вкотре переконалися, наскільки високою може бути ціна свободи та незалежності. Адже поряд з безмежною гордістю за нашу країну ми постійно відчуваємо нестерпний біль втрат – кривава війна ворожої російської навали постійно забирає у нас кращих синів та доньок. Жорстоко. Не вибираючи. Вже тисячі душ новітніх Героїв відлетіли у вічність, щоб ми вільними могли продовжувати свій земний шлях. Серед них – наш 27-річний земляк Микола Олександрович Сапетко.
Сьогодні минає два роки від дня загибелі нашого Героя. Микола прагнув жити, любити під незалежним, мирним небом України. Але озвірілий ворог відібрав його безцінне молоде життя…
Микола народився 19 грудня 1994 року в місті Києві. Навчався у столичній школі №273, канікули проводив у дідуся з бабусею в селі Летичівка. Жвавий, доброзичливий, життєрадісний, з невимовно красивою посмішкою хлопчина зачаровував всіх довкола. З дитинства прагнучи стати військовим, він неодноразово намагався вступити у військове училище, але всі його спроби були марними. Та бажання і цілеспрямованість стати військовим все ж перемогли.
Здобувши степінь бакалавр за спеціальністю «програміст» у Відкритому міжнародному університеті Людини, він не подав документи на вступ на магістратуру, а пішов в армію. Служив в 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді Збройних сил України. Після служби в ЗСУ працював на складі в автомобільній компанії SHERP, яка виробляє позашляховики-амфібії на експорт. Був людиною слова, відповідальним, завжди доводив початі справи до кінця, а перед тим, як щось сказати чи зробити – ретельно обдумував.
Микола все в своєму житті прагнув досягнути сам, без сторонньої допомоги. Разом з коханою вони самотужки придбали квартиру, мріяли ще про автівку, адже безмежно любили подорожувати. Але мрії про подорожі, про щасливе спільне майбутнє – залишилися лише мріями…
24 лютого 2022 року Микола Сапетко без жодних вагань пішов до війська, щоб зупинити окупанта, щоб вигнати російську нечисть з української землі. Мужній, відважний, хоробрий, вірний військові присязі Воїн до останнього подиху боронив рідну серцю землю. 20 березня 2022 року у ході проведення бойових дій, відбиваючи танкові атаки противника, у районі Кам'янки Ізюмського району Харківської області, отримавши несумісні із життям травми, Герой загинув.
Поховали Воїна з усіма належними почестями 28 березня 2022 року у селі Летичівка поряд з дідусем і бабусею, як і заповідав Микола.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі 7 травня 2022 року, відповідно до Указу Президента України Володимира Зеленського №320/2022, солдату Миколі Сапетку присвоєно орден «За мужність» III ступеня (посмертно).
29 серпня 2023 року ім’я мужнього Воїна увіковічено на Алеї Слави Героїв у місті Монастирищі, поряд із усіма загиблими Захисниками, уродженцями громади.
Наш мужній Захисник прожив зовсім коротке, проте свідоме життя справжнього чоловіка та щирого патріота України. Вся Монастирищина розділяє біль втрати родини загиблого Воїна та завжди пам’ятатиме свого земляка, який віддав життя, захищаючи Батьківщину. Адже Герої не вмирають! Вони назавжди у наших серцях як приклад патріотизму, незламності духу, самопожертви та безмежної любові до України! Їхні душі палають героїчним жовто-блакитним полум’ям!
Вічна слава та шана Герою Миколі Сапетку!
