Монастирищина простилася зі своїм Героєм Сергієм Васильковим
Не дібрати слів, які б могли заспокоїти, допомогти, зарадити… Найкращих продовжує забирати війна… російський агресор безжально убиває безневинних дітей, відбирає життя в українців, цинічно спопеляє українські міста та села. З кожним днем все більше знекровлюється, спустошується наша Ненька-Україна, а разом із нею й ми…
Ворог вчергове наніс безжальний удар Монастирищині – вирвав своїми скривавленими пазурами наш світанок, наш промінь сонця та надії, нашого Сина-Героя СЕРГІЯ ІГОРОВИЧА ВАСИЛЬКОВА…
Сергію було лише 24 роки… Він вірив у Перемогу, він виборював її і загинув заради неї, залишивши по собі безумовний біль і вічну славу…
Народився Сергій Васильков 31 грудня 1999 року в селі Теолин, де й пройшли його дитячі та шкільні роки. Після закінчення Теолинської неповної середньої школи І-ІІ ступенів вступив до Монастирищенського професійного ліцею. Здобувши професію автослюсара-механіка, поїхав до столиці, де певний час жив і працював. Потім, з 2019 по 2021 роки, проходив строкову військову службу в Національній гвардії України. Повернувшись із служби, продовжив жити, працювати, вибудовувати плани на майбутнє.
Сергій був досить працьовитою людиною, завжди уважним, чемним, чуйним до інших. Ніколи не возвеличувався та ніколи, за жодних обставин, не прагнув когось образити. Його чисте серце було сповнене любов’ю до людей, до всього живого. Цю любов, співчутливість і добропорядність йому мама привила ще з народження, наспівуючи колискову. Його характер, мужність, загострене почуття справедливості передались від тата та його настанов.
Наш Герой був по-справжньому гарною, світлою Людиною, завжди уважним і турботливим Сином, Братом, надійним Другом і мав багато гарних мрій, які так прагнув втілити в життя. Але, втрутилась війна… І в березні 2022 року Сергій Васильков пішов боронити Батьківщину від російської орди, адже інакше просто не вмів. В складі 5-ї окремої бригади Національної гвардії України протягом двох виснажливих, довгих років наш Герой сміливо та непохитно стояв на варті захисту України, оберігаючи український народ, землі та проганяючи знахабнілого ворога.
За мужність і жертовність доля піднесла нашому Захиснику найкращий дарунок – кохання всього його життя, але, на жаль, не попередила, що життя буде таким коротким… Одружившись в грудні минулого року, ніхто й подумати не міг, що через декілька місяців Сергія не стане. Адже у них було одне бажання на двох – прожити усе життя, тримаючись за руки і зустріти старість, закохано дивлячись у вічі одне одному...
Але 19 березня 2024 року під час виконання бойового завдання, в результаті бойових дій, Сергій Васильков загинув поблизу населеного пункту Кліщіївка Донецької області. Того дня його серце навіки зупинилось, але він продовжив жити у кожнім світанку, у кожному промені сонця, у кожному з нас.
Вчора, 22 березня, наш Герой повернувся до рідного дому «на щиті», де його так довго виглядали згорьовані батьки, дружина, брат і всі ми… По встеленій квітами землі він востаннє прийшов до батьківського дому.
Сьогодні, 23 березня, Монастирищенська громада провела свого нескореного Сина-Героя в останню дорогу. Рідні, друзі, духовенство, побратими, представники влади та мешканці громади прийшли віддати шану Захиснику. Море квітів і сльози в очах в усіх присутніх, бо так не повинно бути, не повинні гинути ті, хто тільки почав жити, не повинні батьки ховати своїх синів!
Поховали Воїна на сільському кладовищі у рідному Теолині. Востаннє нашому земляку віддали військові почесті. Рідним Героя, зі словами вдячності за мужнього Воїна і щирого Патріота, військові передали Державний Прапор України, яким була вкрита домовина. На честь солдата Сергія Ігоровича Василькова небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют…
Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Сергія. Це гірка втрата та нестерпний біль. Нехай милосердний Господь дарує вам силу, мужність і благословення у цей скорботний час. Вся громада сумує разом з вами…
Низький уклін і безмежна вдячність загиблому Герою Сергію Василькову!
Герої не вмирають!
