А пам’ять не згасає… Роковини загибелі Героя Юрія Борейка
Сьогодні ми вшановуємо пам'ять нашого земляка Юрія Петровича Борейка, який поклав життя на вівтар свободи та незалежності нашої країни. Він загинув два роки тому 29 квітня у боротьбі за мир та нашу з вами безпеку. Юрій Борейко – це символ мужності та відданості нації. Його героїчний вчинок нагадує нам про жертовність і самовідданість наших військових, які готові віддати найцінніше заради Вітчизни. Він не лише виконував свій обов'язок, а й демонстрував безмежну відвагу та велич духу.
Народився Юрій 1 травня 1968 року в селі Сарни. Згодом із родиною переїхав до Хейлового, де й пішов до першого класу місцевої школи, та загальну середню освіту здобув у Леськівському загальноосвітньому закладі. Потім вступив до Буцького професійно-технічного училища №13, по закінченню якого, з 1986 по 1988 роки, проходив строкову військову службу у Німеччині. Повернувшись із армії, влаштувався на роботу трактористом, фуражиром у колгосп. Також, деякий час проживав і працював у Києві, але згодом все ж повернувся до рідного села.
У лютому 2000 року в житті нашого Героя відбулися кардинальні зміни – він закохався, освідчився та здобув найцінніше – сім’ю. Пані Алла та двійко її діток стали для Юрія найбільшим скарбом, він їх дуже любив, заради них жив. Скільки в ньому було радощів і гордощів, коли вів сина та доньку до першого класу. А потім їхні шкільні роки, його настанови, підтримка. Він був тим хоробрим птахом, який своїми крильми укривав свою сім’ю від холодних вітрів і всіх життєвих негараздів. Коли з’явилися онуки, щастю Юрія не було меж, Все своє душевне тепло, любов і ніжність наш Герой віддавав своїм онукам, постійно тішив приємними подарунками та цікавими історіями із життя. Дуже любив, коли його родина збиралась разом за одним столом. Тоді наш Герой закочував рукави та брався за приготування свого фірмового смаженого м’яса та запашної рибної юшки, які так всі любили.
Юрій Борейко був гарним сім’янином, товаришем, односельцем, Людиною. Щирість, працьовитість, добродушність, бажання допомогти, підтримати були його життєвим кредом. У селі всі знали, що Юрій за будь-яких обставин, якщо потрібно, то прийде та допоможе. Коли розпочалось повномасштабне російське вторгнення, наш Герой, без вагань і зайвих роздумів, лише обійнявши дружину та пообіцявши повернутись, пішов захищати Батьківщину. 6 березня 2022 року Юрій Борейко офіційно приєднався до лав ЗСУ. В складі 4-ої окремої танкової бригади імені гетьмана Івана Виговського Юрій відчайдушно боронив беззахисних людей від окупантів, тієї дикої орди, яка увірвалася у мирне життя українського народу, щоби вбивати, ґвалтувати, знущатися та руйнувати усе навколо. А ще, будучи інструктором танкової роти, навчав побратимів військової справи, передавав їм свої навички, набуті під час строкової служби в танкових військах. Наш Герой вірив у Перемогу і щоразу, коли телефонував з передової, казав дружині: «Ось тільки виб’ємо російську нечесть – і відразу додому». Але не насудилось…
29 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Близнюки Харківської області старший солдат Юрій Петрович Борейко загинув.
Поховали нескореного Захисника з усіма військовими почестями у рідному Хейлові, в день його народження, – 1 травня 2022 року. Йому б мало виповнитись 54…
29 серпня 2023 року ім’я мужнього Воїна Юрія Борейка увіковічено на Алеї Слави Героїв Монастирищини.
Ім'я Юрія в наших серцях назавжди. Його жертва – підґрунтя мирного майбутнього Неньки-України.
Схиляємо голови перед близькими та рідними Захисника в пошані до подвигу нашого земляка. Нехай світлі спогади про Юрія дадуть вам сил втамувати цей нестерпний біль… А ми всі разом будемо пам'ятати та віддавати шану його подвигу.
Вічна пам'ять Юрію Борейку, який пожертвував своїм життям за майбутнє нашої країни.
