Монастирищина попрощалася з Героєм Сергієм Кузнєцовим
Вже від крові аж стогне земля,
А за хлопцями і небо ридає,
Мама все ще чекає дзвінка,
А тебе вже між нами немає.
Плачуть всі: і дорослі, й малі,
Туга й жаль нам серця розриває.
Горе нам, горе нашій землі!
Війна кращих синів забирає.
Наш біль не згасає, нашому смутку немає меж, та наша ненависть до країни агресорки з кожною втратою ще більше зростає.
Не стримуючи гірких сліз, тамуючи велике горе сьогодні, 24 червня, Монастирищенська громада проводжала останнім земним шляхом полеглого Воїна, мужнього Захисника Сергія Миколайовича Кузнєцова із села Аврамівка, який віддав своє серце і душу своїй країні.
Народився Сергій Миколайович 6 листопада 1976 року в м. Новодружеськ Луганської області. Після закінчення 8-ми класів 25 школи рідного міста, навчався в училищі №2 на шахтаря, потім була служба в армії та важка праця на шахті.
У 1999 року Сергій Миколайович переїхав у Київ. Там працював, опановуючи різні професії. У 2013 році придбав житло у Лисичанську та повернувся жити на рідну землю. Знову працював на шахті. Та спокійно жити на Луганщині Сергію Кузнєцову не вдалося – повномасштабне вороже вторгнення 2022 року зруйнувало усі плани та мрії чоловіка. Разом із мамою Сергій був змушений покинути рідні місця й знайшов прихисток на Монастирищині, в селі Аврамівка.
Щоб освоїтися на новому місці Сергій Миколайович важко працював на різних роботах. Але коли країна покликала його – чоловік, не вагаючись й хвилини, вирушив на захист неньки-Батьківщини. Та війна виявилася сильнішою – 16 червня 2024 року при виконанні бойового завдання, у районі населеного пункту Білогорівка Луганської області, Сергій Кузнєцов загинув. Життя воїна обірвалося зовсім недалеко від рідної домівки – лише за декілька кілометрів від уже зруйнованого рідного дому.
Сергій Миколайович був доброю, веселою людиною, трудівником, справжнім добряком. Він був хорошим хлопцем, добрим сином і мужнім воїном-Героєм, який віддав своє життя за мир і спокій у наших домівках, за волю і незалежність нашої країни. Йому назавжди буде 47. Не передати словами ту біль, яку відчула мама Тетяна Федорівна від звістки про загибель її єдиного сина, її надію та опору. Біль, яку відчув син Кирило, почувши про трагічну загибель батька…
З честю і гідністю Сергій Кузнєцов боровся до кінця за нашу Україну, але, на жаль, його молоде життя обірвалося. Світлий, добрий спомин про загиблого Героя назавжди залишиться у нашій пам'яті, у спогадах родичів і земляків, в серцях усіх, хто знав, любив і поважав його.
Похоронили Героя на місцевому кладовищі в селі Аврамівка. Віддати останню шану Воїну прийшли сотні мешканців громади, представники влади, військовослужбовці, друзі, близькі.
Дуже боляче хоронити молодих людей, це наша біль, і така страшна ціна за свободу і мир. Наші мужні воїни показали найвищий прояв любові до свого народу, до рідної держави, до своїх рідних, до кожного з нас. Немає вищого прояву любові, ніж віддати своє життя і душу за тих, кого любиш...
Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Сергія. Це гірка втрата та нестерпний біль. Вся громада сумує разом з вами…
Доземно вклоняємося Тобі, ГЕРОЮ, за жертовність і відвагу. Світлої дороги до Янголів – захисників Небесного війська.Царство Небесне і Вічна пам'ять Воїну!
