Герої не вмирають! Роковини загибелі Героя Володимира Финиша
Сьогодні, 29 червня, минають перші роковини від дня трагічної загибелі мужнього Воїна Володимира Миколайовича Финиша, який до останнього подиху захищав Україну від ненависного російського агресора… Більше восьми місяців душа Героя шукала свій шлях додому і понад три місяці тому він віднайшов спочинок у рідній землі…
Народився Володимир Финиш 24 березня 1977 року в селі Сарни, де пройшли його дитячі та шкільні роки. Після закінчення Сарнівської середньої школи вступив до Немирівського технікуму будівельної справи, де здобув професію будівельник/прораб. Отримавши диплом, не роздумуючи, повернувся до рідного села, де завдяки своїм людським якостям і отриманим знанням відразу влаштовується на роботу в колгосп керівником будівельної бригади.
Ще в дитинстві батьки прищепили Володимиру найкращі людські якості: порядність, людяність, чесність, справедливість. Тож, ставши дорослим чоловіком, наш Герой ніколи ні на крок не відступав від своїх принципів – від батьківської науки. Він міг пожертвувати собою, тільки б не нашкодити іншим. Місцеві мешканці, колеги, керівництво поважали й цінували Володимира Финиша не лише за його людяність, а й за «золоті руки», адже щоб не робив, за щоб не брався – завжди якісно й совісно. Після реорганізації колгоспу наш Захисник розпочинає працювати в різних фірмах Монастирищини. А отримавши земельний пай, стає трудитися на своїй землі, вирощувати різноманітні сільськогосподарські культури.
Разом з коханою дружиною Людмилою ростили й виховували двох синів Михайла та Богдана. Володимир душі не чув у своїх дітях, прагнув дати їм усе та навчав, як по совісті жити. Він мріяв про щасливе, спокійне сімейне життя. Хотів побачити випускний синів, бути свідком всіх їхніх успіхів, всіх щасливих моментів життя. Мріяв, як гулятиме з дружиною та їхніми онуками. Мріяв… Але війна зруйнувала все… І єдине його бажання було вберегти рідних, країну.
Тож, коли Ненька-Україна покликала свого хороброго Сина, Володимир відразу пішов захищати Батьківщину. З 24 січня 2023 року наш Герой офіційно приєднався до лав Збройних Сил України. Він відважно боровся за кожен клаптик рідної землі. Вмиваючись кров’ю і потом, йшов вперед, звільняючи Вкраїну від рашистського звіра. Він був відважним бійцем і надійним побратимом. Стрілець-санітар механізованого відділення 32-ї окремої механізованої бригади (військової частини А4784) не раз рятував життя побратимам і все мріяв, що повернеться додому з Перемогою...
29 червня 2023 року стало днем великого болю та страшної невідомості для родини, для всіх нас. Того дня, під час відбиття позицій поблизу населеного пункту Новоселівське Луганської області, внаслідок постійних обстрілів з боку противника зв’язок з Володимиром обірвався. Герой безвісти зник… Понад вісім місяців пошуків, чекань, сподівань і надії на Бога. Але після проведеної ДНК-експертизи останній промінчик надії згас. Підтвердилось найгірше: смерть Героя… За даними лікарського свідоцтва про смерть від 28 лютого 2024 року: Володимир загинув 29 червня 2023 року внаслідок отриманих осколкових поранень, не сумісних із життям.
Поховали Воїна з усіма належними військовими почестями 6 березня 2024 року на сільському кладовищі у рідних Сарнах. Згодом, на Алеї Слави Героїв Монастирищини у віковічнили хороброго Захисника-земляка.
Сьогодні, у перші роковини смерті Володимира, вшануймо його світлу пам'ять словами, молитвою, квітами, принесеними до місця його вічного спочинку та Алеї Слави Героїв.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і схиляємо голови в пошані перед пам’яттю Захисника!
Вічна пам'ять і слава Володимиру Финишу. Наш Герой назавжди залишиться у наших серцях! Спочивай з миром, хоробрий Сину України!
Герої не вмирають!
