Монастирищина простилася з Героєм Сергієм Костюком
Знову Монастирищенська громада в жалобі. Знову приспущені Прапори. Знову квітами встелена дорога. Знову в небі грюкоче військовий салют. Болем і невимовною журбою переповнені наші душі та серця. Сьогодні ми назавжди попрощалися з мужнім Воїном-земляком, Героєм – Сергієм Петровичем Костюком.
Сергій Костюк був хоробрим і відважним Воїном, пройшов не одну «гарячу» точку, запеклі бої з озвірілим ворогом. Наш нескорений Захисник за свою державу та наш спокій віддав здоров’я та життя.
Народився Сергій 19 вересня 1988 року у селі Панський Міст в родині Галини Василівни та Петра Степановича Костюків. Мав старшу сестричку Марину. На жаль, дуже рано втратив тата. Та через певний час його мама вдруге вийшла заміж за мешканця села Коритня Тараса Григоровича Мельниченка, який теж рано овдовів, залишившись із трьома маленькими дітками. Тож, у нашого Героя з’явилась іще одна сестричка Тетяна та два брати Володимир та Євгеній. Але знову доля принесла лихо в їхню велику родину – помер тато Тарас Григорович. Тож, їхній мамі довелось самотужки ростити дітей. І вона із цим впоралась, виховавши чемних і гідних синів і доньок.
Дитячі та юнацькі роки нашого Героя промайнули у селі Коритня. Навчався у Коритнянській середній школі, по закінченню якої вступив до Монастирищенського професійно-технічного училища №25, де здобув спеціальність «електрозварник та водій автотранспортних засобів». Далі, у жовтні 2007 року, був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. Повернувшись із армії, влаштувався на роботу механізатором в СФГ «Коритня». Також тривалий час їздив працювати в Київ, опановуючи різні професії.
Створив сім’ю. З дружиною Тетяною ростили і виховували доньку Аліну та сина Андрія.
Попри всі прикрощі долі, Сергій був світлою та доброю, щирою Людиною, готовою віддати усе, що мав, кожному, хто потребував допомоги. Тож, коли почалась повномасштабна війна і Неньці-Україні стала необхідна підтримка її мужнього Сина, наш Герой, не зволікаючи, пішов захищати Батьківщину. З вересня 2022 року у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців разом із побратимами нищив ворогів. Люті морози, затяжні снігопади, проливні дощі, пекельне сонце і цілодобова боротьба за свободу та життя тих, хто в серці, в тилу за Його плечима.
Протягом близько двох виснажливих років зі зброєю в руках Сергій Костюк відчайдушно протистояв російським загарбникам. Був вірний військовій присязі, з честю і гідністю виконував свій громадянський та військовий обов’язок. На жаль, під час одного з чергових пекельних боїв наш Герой отримав травму. Тоді лікарям вдалось його врятувати і після лікування була реабілітація, яку Сергій проходив вдома, а ще велика надія на цілковите одужання. Та, на жаль, 10 липня 2024 року втомлене молоде серце Героя не витримало і раптово зупинилось…
Наш сміливий земляк Сергій Костюк не дочекався Перемоги. Його світло життя загасила війна…
Сьогодні, 12 липня, по встеленій квітами дорозі наш Герой востаннє прийшов до маминого дому. Сотні краян, утворивши «живий коридор», не стримуючи сліз, стоячи на колінах і тримаючи тремтячими руками стяги проводжали Воїна.
Попрощатися із мужнім Захисником солдатом-навідником Сергієм Костюком прийшли рідні, побратими, керівництво громади, священнослужителі, друзі, знайомі, небайдужі мешканці громади.
Поховали Героя з усіма військовими почестями на Коритнянському кладовищі. За душу Воїна піднеслися молитви, на його честь прозвучав Гімн України і військовий салют. Рідним Героя вручили Державний Прапор України, який почесна варта зняла з домовини.
Сергію Костюку назавжди 35…
Його коротке життя є взірцем патріотизму, відваги та самопожертви заради України.
На жаль, війна залишила ще одну сім’ю без найдорожчої людини…
Важко знайти слова втіхи, неможливо заспокоїти біль та гіркоту втрати, адже мама втратила сина, донька та син залишились без тата, дружина – овдовіла, сестри та брати залишилися без брата, племінники – без дядька…
Війна поділила життя їхньої родини на «до» та «після». І це «після» віддає смутком, болем та невідворотним усвідомленням втрати.
Сергій Костюк хотів, щоб його родина пишалася його вчинками. Так і сталось, рідні, громада та Україна пишається своїм мужнім Воїном.
Шкода, що невблаганна доля дала йому так мало пожити на світі. Та найголовніше своє призвання – відчайдушно боронити рідну землю від ворога він виконав сповна.
Усією громадою схиляємо голови в глибокій скорботі та висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким нашого оборонця. Поділяємо ваш безмежний біль…
Світло пам’яті про Захисника завжди горітиме у наших серцях.
Низький уклін, безмежна шана і світла пам’ять нашому Герою, Захиснику України Сергію Костюку!
