Монастирищина простилася з Героєм Олегом Калашником
Безутішною стала Монастирищенська громада… Нестерпно пекучий біль і розпач, чорні хустинки і спустошені душі, сирена траурного кортежу і море квітів вздовж доріг, військові трьохкратні салюти і важкі звуки землі, що падає на домовину – це наше сьогодення, від якого, здається, вже немає порятунку…
російська недодержава зі своїм невиліковно-хворим карликом-кровожером знищує український вільний люд, знекровлює Україну – навіки забирає найкращих із Людей… І не буде прощення всьому руському недонароду за наші сльози, страждання, за закатованих і вбитих наших Синів і Доньок, за всіх, хто Янголами стали через їхні варварські бажання...
Сьогодні, як і декілька днів тому, Монастирищенська земля знову зустрічала свого хороброго Сина… Після важких боїв додому навіки повернувся наш нескорений Герой Олег Олегович Калашник. Він так поспішав додому, так хотів знову побачити свою новонароджену донечку, обійняти сина, поцілувати дружину та притулитися до маминого плеча… Але не судилось… Війна не відпустила Олега, не дозволила зустрітися з найріднішими. Вона безжально забрала його молоде життя вже тут, на мирній Україні…
Народився Олег 8 листопада 1999 року в селищі Цибулів у родині Наталії Приходько та Олега Калашника. На жаль, дуже рано втратив тата, залишився мов з одним крилом. Але, так трапилось, що його мама вдруге вийшла заміж і вітчим, Геннадій Яремчук, став для нашого Героя батьком, тим другим крилом, що додало йому сили злетіти в доросле життя.
Дитячі та юнацькі роки Олега промайнули у рідному селищі. Навчався у Цибулівській загальноосвітній школі. Після закінчення 9-го класу, в 2015 році, вступив до ДНЗ «Монастирищенський професійний ліцей», де здобув професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.
Олег Калашник був гарним хлопцем. Працьовитим, дружелюбним, в міру амбітним і дуже добродушним. Він цінував чесність і порядність. Його юність, як і всіх його однолітків, припала на початок російсько-української війни. Олегу було важко бачити, що творять ті нелюди на сході України. Тож, по закінченню професійного ліцею у 2018 році вступив на строкову військову службу, яку проходив у місті Золочів Львівської області. А далі підписав контракт на проходження військової служби в Національній Гвардії України.
У 2020 році в нашого мужнього Захисника відбулась приємна подія, ще й не одна. Із своєю коханою Вікторією Олег став на весільний рушник, пообіцявши одне одному все життя бути поряд, підтримувати одне одного і в горі, і в радості. А потім, у грудні того ж року, у них народився син, якого люблячі батьки назвали Владом. Наш хоробрий Захисник відчував ще більшу відповідальність, адже тепер за його плечима був і син, якого він прагнув не лише захистити, а й виростити та виховати справжнім чоловіком. Кожної відпустки Олег поспішав до сім’ї, безмежно за ними сумував…
Після початку повномасштабного вторгнення російської орди Олег Калашник приймав безпосередню участь в бойових діях. Наш Герой був навідником-оператором 1-го батальйону оперативного призначення військової частини 3018 Національної Гвардії України, тож разом із побратимами давав гідної прочуханки ворожій навалі. Його молода кров кипіла у венах, а руські вояки, в той час, розлітались навсебіч. Олег не дозволяв втомі чи страху оволодіти ним, бо знав, що вдома на нього чекають, і він мусить все перебороти та повернутись до рідних, як і обіцяв, з Перемогою.
21 червня цього року у нашого мужнього Воїна народилась довгоочікувана донечка Ніколь. Його щастю не було меж. Він дуже хотів її знову побачити, взяти на руки, вдихнути її запах, доторкнутись до її маленьких пальчиків. Але, 16 липня в селищі Гостомель Бучанського району Київської області, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, Олег загинув… І винні у його смерті ті ординці, бо якщо б не вони, якщо б не війна, він був би поряд із сім’єю, бачив би, як росте його син, як робить перші кроки його донечка, прожив би довге й щасливе життя поряд із рідними…
Олегу назавжди 24...
Сьогодні, 22 липня, його побратими по встеленій квітами Монастирищенській землі «на щиті» привезли нашого Захисника додому. Мешканці громади, ставши на коліна, тримаючи в руках державну символіку, зустрічали Героя. Плакало розпечене сонцем небо, гірко плакали люди, спрагла земля, наскрізь просякнута слізьми, не мала сил вже їх поглинати…
Вшанувати вірного Сина України прийшли рідні, близькі, побратими, керівництво громади, духовенство, військовослужбовці і громадськість.
Поховали Воїна на кладовищі у рідному Цибулеві. Востаннє нашому земляку віддали військові почесті. Рідним Героя, зі словами вдячності за мужнього Воїна і щирого Патріота, військові передали Державний Прапор України, яким була вкрита домовина. На честь старшого солдата Калашника Олега Олеговича небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют…
Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Олега. Це гірка втрата та нестерпний біль. Нехай милосердний Господь дарує вам силу, мужність і благословення у цей скорботний час. Вся громада сумує разом з вами…
Низький уклін і безмежна вдячність загиблому Герою Олегу Калашнику!
Герої не вмирають!
