Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Володимира Остафійчука
Немає в світі сильнішого болю, ніж біль від втрати дитини… Ця проклята війна забрала тисячі життів Синів і Доньок України та продовжує своїми кривавими руками виривати її цвіт, надію, майбутнє… Наша матінка-земля, омиваючись кров’ю та сльозами, тримається, тримається на тих, хто віддає за неї свої життя…
Сьогодні, 24 серпня, в День Незалежності, минають перші роковини від дня загибелі Володимира Олександровича Остафійчука, який віддав своє молоде життя виборюючи НЕЗАЛЕЖНІСТЬ України від російської навали.
Володимир Остафійчук народився 4 вересня 1993 року в Цибулеві, де провів свої дитячі та шкільні роки. По закінченню Цибулівської середньої школи продовжив навчання у Жмеринському вищому професійному училищі, здобув спеціальність «помічник машиніста електровоза». Потім, з 2017 по 2019 роки, проходив строкову військову службу в Збройних Силах України. Повернувшись із армії, деякий час працював помічником машиніста.
Але в травні 2020 року Володимир прийняв виважене, важливе для себе рішення, яке кардинально змінило його звичний спосіб життя, переставило пріоритети та визначило долю нашого Героя. Він підписав контракт із Збройними Силами України і поїхав на війну.
Турботливий, люблячий син, старший брат, який завжди захистить і прикриє, чудовий друг, порядна, працьовита та доброзичлива людина. Вірний Син України, який не зумів дивитись, як російська орда знищує його країну, забираючи життя безневинних людей. Саме таким був Володимир.
День за днем, рік за роком наш Герой гідно йшов своїм шляхом – шляхом відважного Воїна. Для ворогів він був карою, а для бойових товаришів – Братом. Усі побратими знали, що на нього можна покластися, що він завжди дотримується свого слова та прикриє у потрібний момент.
Повномасштабне вторгнення російського окупанта Володимир Остафійчук зустрів там, на позиціях… Він був водієм зенітного взводу зенітно-ракетних військ Збройних Сил України (військова частина А1232). Його взвод завжди влучно потрапляв у ціль, прикриваючи побратимів, які йшли попереду.
24 серпня 2023 року поблизу Курахового Донецької області наш мужній Воїн – солдат Володимир Остафійчук прийняв останній свій бій і загинув смертю хоробрих від осколкового поранення, несумісного з життям.
У Володимира було ще мільйон планів, він мав би прожити довге та щасливе життя, але росіяни відібрали в нього можливість їх реалізувати. А в нас відібрали Його.
Поховали Захисника України за усіма канонами військового поховального ритуалу 28 серпня 2023 року на місцевому кладовищі у рідному Цибулеві.
29 серпня 2023 року ім’я мужнього Воїна увіковічено на Алеї Слави Героїв у місті Монастирищі, поряд із усіма загиблими Захисниками, уродженцями громади.
Минає рік з того трагічного дня загибелі Володимира, біль не вщухає, бо кожен Воїн-Захисник – це син Матері-України, яка плаче, страждає і бореться за кожну свою дитину.
У день загибелі нашого Захисника згадаймо Його теплим словом, щирою молитвою, запаленою свічкою. Світла пам’ять про Володимира Остафійчука назавжди збережеться у наших серцях…
Герої не вмирають!
