Іще один Янгол злетів до неба: Монастирищина простилася з Героєм Василем БОЙЧЕНКОМ
Приспущені в жалобі прапори, стихли співи пташок, над Монастирищиною знову нависла чорна хмара смутку – сьогодні Монастирищина простилася з одним із сміливців, що став до зброї та захищав нашу Батьківщину, жителем села Княжа Криниця, капітаном Бойченком Василем Юрійовичем.
Народився Василь 14 січня 2001 року в родині Юрія Олексійовича та Галини Вікторівни Бойченків. Мав старшого брата Андрія, з яким все життя йшли пліч-о-пліч.
Початкову освіту Василь здобував у Княжекриницькому закладі загальної середньої освіти, а після закінчення 7 класу, у 2014 році, розпочав навчання у Навчально-оздоровчому комплексі Київського військового ліцею ім. Івана Богуна.
У 2016 році Василь Бойченко вступає на навчання до Київського військового ліцею ім. Івана Богуна, а у 2018 році переходить на вишкіл у Військову академію в м. Одесі. Через широкомасштабне вторгнення ворога в Україну, Василеві довелося достроково закінчити навчання в академії й 5 березня 2022 року молодий військовий був направлений на військову службу в 95 окрему десантно-штурмову бригаду, яка виконувала бойові завдання поблизу населеного пункту Ізюм.
Василь Бойченко сміливо і чітко виконував накази командування і, як безстрашний звір, рвався у бій із ворогом. Ще зовсім юному хлопцеві довелося щодня бачити смерть й крокувати з нею поруч. Уже одного разу доля відвела Василя від лихого, тоді, 9 квітня 2022 року, коли точилися важкі бої, Василь Юрійович Бойченко отримав поранення під час виконання бойового завдання. Але, підлікувавшись, знову став у стрій до побратимів, бо дуже хотів звільнити Україну від ненависного ворога.
Василь Юрійович воював у найгарячіших точках цієї кровопролитної війни: визволяв не один населений пункт Харківської та Донецької областей; стримував наступ ворога у напрямку населених пунктів Сеньківка Харківської області, Терни, Кліщіївка, Торецьк Донецької області.
За свою звитягу та безстрашний захист України Василь Бойченко мав численні нагороди: Орден Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів, нагрудний знак «Знак пошани», почесний нагрудний знак «Сталевий хрест», почесний нагрудний знак «Срібний хрест». Також Василь Бойченко був нагороджений іменним пістолетом.
Мужність та звитяга молодого бійця повели Василя у його останній бій – рота, командиром якої був Василь, брала участь у Курській операції. І саме тут командир 4 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини Збройних сил України, капітан Василь Юрійович Бойченко 9 вересня 2024 року загинув – поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області внаслідок влучання FPV дрону противника в автомобіль. Тут молоде життя Героя обірвалося… Залишилися незакінчені справи, нереалізовані мрії та плани, сум, біль та сльози рідних.
Василь та Андрія для матері з батьком були як два крила, які давали сили та наснаги жити. Нині ж родина Бойченків, як зранений птах, який назавжди втратив одне крило…і ця рана буде кровоточити вічно…
Ціною свого життя Василь Юрійович здійснив найбільший подвиг справжнього чоловіка – віддав своє життя за цілісність і незалежність України. На віки-вічні його ім'я буде вписане в історію нашої громади та України, як воїна – Героя.
Війна з російськими окупантами забрала життя молодого, енергійного, життєрадісного хлопця, якому тільки жити, кохати, мріяти, творити, у якого було все попереду. Йому було лише 23 роки…
Сьогодні, 12 вересня, по встеленій квітами Монастирищенській землі «на щиті» Василь Юрійович Бойченко повернувся до рідної домівки. Мешканці громади, ставши на коліна, тримаючи в руках державну символіку, зустрічали Героя.
Вшанувати вірного Сина України прийшли рідні, близькі, побратими, керівництво громади, духовенство, військовослужбовці і громадськість.
Поховали Воїна на кладовищі у рідній Княжій Криниці. Востаннє нашому земляку віддали військові почесті. Рідним Героя, зі словами вдячності за мужнього Воїна і щирого Патріота, військові передали Державний Прапор України, яким була вкрита домовина. На честь капітана Бойченка Василя небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют…
Всією громадою розділяємо горе рідних і той невимовний біль, який неможливо витримати… Жодні слова підтримки не розрадять вас у скорботні хвилини, але потрібно жити далі, в памʼять про того, хто так щиро вірив у Перемогу та здобував її ціною власного життя.
Нехай Господь дасть сили рідним прийняти та пережити таку болючу втрату.
Ми пам’ятатимемо, якою дорогою ціною дається нам кожен новий день життя на нашій українській землі.
Доземний уклін, вічна пам’ять і шана захиснику України Василю Бойченку!
Слава Україні! Слава її Героям!
