Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Руслана Галюка
Страшна, кривава війна щодня забирає найдорожчих. І, на жаль, не вистачить ні слів, ні сліз, щоб, хоча б на мить угамувати нестерпний пронизливий біль втрати, який, огорнувши, повільно спопеляє душу. Не вистачить життя, щоб навчитись жити без рідної людини. Єдине, що змушує дихати, спілкуватися, щось робити, інколи посміхатися – це пам’ять, пам’ять про найріднішу людину, яку навік забрала війна.
Сьогодні, 9 жовтня, у першу річницю від дня загибелі, затамувавши подих, схиливши голови у невимовній журбі, ми вшановуємо вірного Сина України, Патріота, мужнього Воїна, Героя Монастирищини, нашого земляка з Нового Міста Руслана Васильовича Галюка, який до останнього подиху захищав свою країну від підступної рашиської навали та віддав своє життя, щоб жили ми, щоб жили мільйони. У нашій пам’яті Руслан Галюк назавжди залишиться доброю та щирою Людиною, нескореним Героєм.
Руслан народився 21 листопада 1970 року в селі Шабастівка в родині Василя Прокоповича та Анастасії Никифорівни Галюків. Навчався в Монастирищенській середній школі №1 (нині ліцей «Ерудит») з 1977 року по 1985 рік. Після закінчення 8-го класу вступив до Білоцерківського технікуму м’ясної і молочної продукції, де здобув спеціальність «ветеринарна санітарія». Далі була строкова військова служба. Повернувшись із армії, став працювати в колгоспі. У 1993 році одружився. А вже через рік у них з коханою дружиною Аллою народилась красуня донечка Людмила. Тривалий час, з 1993 року наш Герой працював ветлікарем у Монастирищенській ветеринарній лікарні. Останніх близько 20 років був водієм автобуса в Монастирищенському АТП 17140.
Наш мужній Воїн дуже любив свою сім’ю, своїх дівчаток, для нього вони були всім у цім світі. Турбота про дружину і доньку у Руслана завжди була на першому місці. Він був справжнім сім’янином, господарем, чоловіком. Завжди щирий, привітний. Мав велике серце, сповнене добром і любов’ю.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення рашиської навали, Руслан Галюк, як і всі справжні чоловіки, пішов захищати Неньку-Україну. Адже ні виховання, ні совість не дозволяли йому вчинити інакше. Заради безпеки своїх рідних, заради кожного з нас із березня 2022 року наш Герой був на фронті, у складі 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка (військової частини А4007). Разом із побратимами давав гідну відсіч противнику, мужньо тримаючи оборону та проганяючи ворога з рідної землі. 5 серпня 2022 року за свою хоробрість і звитягу був нагороджений медаллю Президента України «За оборону України».
Товариші по зброї розповідають, що Руслан був відважним Воїном, який ніколи не відступав, не здавався, не ховався, а завжди стояв в перших рядах на захисті України.
9 жовтня 2023 року внаслідок чергового танкового обстрілу біля населеного пункту Авдіївка Донецької області наш Герой, водій-заправник автомобільного відділення, солдат Руслан Галюк загинув.
15 жовтня 2023 року Захисник «на щиті» повернувся додому, щоб навік спочити на рідній землі. Поховали Воїна з усіма належними Герою почестями на кладовищі у селі Нове Місто. Згодом на Алеї Слави Героїв Монастирищини увіковічено ім’я мужнього Захисника.
З глибокою повагою, сумом у серці ми завжди пам’ятатимемо подвиг Героя Руслана Галюка, який ціною власного життя щоденно наближав Перемогу. Тепер він із гідністю тримає для нас небо, так, як захищав на землі.
Сьогодні згадуємо нашого Захисника молитвою, думками, словами, квітами, принесеними до місця його вічного спочинку та Алеї Слави Героїв.
Світла пам'ять! Низький уклін і вічна слава Герою Руслану Галюку!
