Монастирищина попрощалася з Героєм Миколою Якимів
Затяжною була дорога Героя додому. Занадто затяжною… Близько двох років Його чиста душа блукала Донеччиною і після нескінченних скитань, нарешті, віднайде спокій на рідній землі.
Монастирищенська громада дуже довго чекала на свого Сина і сьогодні Він повернувся. Назавжди повернувся. «На щиті» повернувся. Море осінніх квітів встеляли Його шлях, сотні мешканців громади, схиливши голови, ставши навколішки, змочуючи солоними сльозами землю, по якій неквапливо рухався кортеж хороброго Воїна, з синьо-жовтими стягами зустрічали нескореного Героя.
Микола Ярославович Якимів – наш Герой… Його дух незламний, подвиг безсмертний, жертовність – безцінна. Він пожертвував собою заради всіх нас. Не скорився ворогу в ім’я славних предків. Ніс тяжкий хрест боротьби заради майбутніх поколінь. Вистояв, загинув смертю хоробрих, залишившись безсмертним, в ім’я України!
Життя нашого Героя було коротким. Він пройшов лише половину свого життєвого шляху, лише 40 років. Але Микола Якимів залишив по собі гарний слід – ті добрі справи, які Він робив для своїх рідних, близьких і друзів.
Захисник зробив найдорожчий вклад – мати мирне майбутнє українському народу, віддавши найцінніше – своє життя!
Наш нескорений Герой Микола Якимів народився 2 жовтня 1982 року в селі Сторона Дрогобицького району Львівської області, де пройшли Його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення 11-го класу Сторонянської школи вступив до Підбузького професійно-технічного училища, де здобув спеціальність штукатура. У рідному селі тривалий час жив і працював. Ніколи не цурався роботи, не ледарював, навпроти, був працьовитим і завзятим, тож, частенько їздив закордон на заробітки. Мав золоті руки та завжди все робив до ладу, так як слід і навіть краще, за що Його поважали як колеги, так і вдячні клієнти.
Серце Миколи Якиміва з дитинства було наповнене хоробрістю, відвагою та щирою любов’ю. Він був надзвичайно доброю, уважною і співчутливою Людиною, гідним Сином Неньки-України. Тож, коли російські війська вторглися на територію Його країни – Микола, не вагаючись, вступив до лав Збройних Сил України. З липня 2015 року хоробрий Воїн відважно боровся з російською ордою, відстоюючи кожен клаптик української землі.
У 2016 році наш Герой познайомився із майбутньою дружиною Людмилою та її донькою Наталією. Близько року вони прожили у Його рідному селі на Дрогобиччині, а в 2017 році молода сім’я переїхала на постійне місце проживання на Монастирищину, в селище Цибулів. Через декілька років у Миколи та Людмили народилась донечка Ніка. Маленьке сонечко з першого погляду заполонило серце Героя. Він був найщасливішим татусем у світі. Його дівчатка були для Нього всім – світлом, повітрям, серцебиттям. Кожну хвилинку вільного часу наш Герой проводив із сім’єю.
Спільні плани, мрії, життя, наповнене щастям і коханням. Здавалося, так буде завжди. Але заздрісний, підступний сусід з новою силою напав на Україну, розпочавши повномасштабну війну. Микола Якимів, не гаючи часу, швидко зібравши все необхідне, пішов добровольцем на фронт, щоб прогнати загарбників і захистити свою сім’ю, народ, країну. Наш мужній Захисник добре знав ворога ще з 2015, знав, наскільки той ниций і жорстокий, знав і те, що має бути сильним, бо вдома на нього чекають.
Служив у штурмовому взводі зведеного штурмового загону 13-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського гранатометником. Пройшов важкі бої на Донецькому напрямку. Під час одного з таких боїв отримав поранення, але після лікування повернувся на фронт і був направлений на Запорізький напрямок. Восени 2022 року нашого Героя знову перевели на Донецький напрямок (Бахмут – Соледар).
Микола був сміливим і вмотивованим бійцем, стійко тримав оборону рубежів, залишаючись вірним військовій присязі. Коли вперше потрапив у надзвичайно жорстокий бій на Донеччині, дивом залишившись живим, він без вагань врятував трьох своїх побратимів, одного з них вирвав з-під завалів і до останнього знесилений ніс на своїх плечах. За свою звитягу та хоробрість старший солдат Микола Якимів у День Захисників та Захисниць України (14 жовтня 2022 року) був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».
Через декілька днів, 25 жовтня 2022 року, під час проведення чергових штурмових дій поблизу населеного пункту Соледар Донецької області зв’язок з Миколою обірвався. Наступного дня рідних сповістили, що Герой безвісти зник…
Близько двох років безперервних пошуків, чекань, сподівань... Але після нещодавно проведеної ДНК-експертизи підтвердилось найгірше: смерть Героя… Було встановлено, що того осіннього дня, 25 жовтня, наш нескорений Захисник, виконавши бойове завдання, загинув смертю хоробрих. Лише тепер Воїна вдалося повернути.
Сьогодні, 14 жовтня, ми проводжали нашого нескореного Героя до місця його останнього спочинку. Підтримати родину і попрощатися з загиблим Воїном прийшло багато людей – друзі, керівництво громади і старостинських округів, побратими, військовослужбовці, духовенство та мешканці громади.
Поховали Захисника України за усіма канонами військового поховального ритуалу на місцевому кладовищі у селі Івахни. За душу Воїна піднеслися молитви, в його честь прозвучав Гімн України і військовий салют. Державний Прапор України, що огортав домовину, військові вручили рідним Миколи Якиміва, як символ його героїзму та відданості своїй державі.
Висловлюємо глибокі співчуття дружині Людмилі, донечкам Ніці та Наталії, сестрі Тетяні та всім рідним, друзям, побратимам і тим, хто знав та любив Миколу. Нехай Господь допоможе пережити цей пекучий біль…
Доземно вклоняємось за подвиг земного життя, Герою, за мужність і відвагу, за святу любов до Неньки-України. Твій слід назавжди закарбований у наших серцях, у серцях усіх майбутніх поколінь.
Світла пам'ять Герою Миколі Якиміву!
