МОНАСТИРИЩИНА ПАМ’ЯТАЄ. РОКОВИНИ ЗАГИБЕЛІ ГЕРОЯ ОЛЕКСАНДРА КУДИНА
19 жовтня минають перші роковини із дня загибелі Героя Олександра Григоровича Кудина, уродженця села Сатанівка. Минув рік, рівно рік смутку і сліз, що не висихають на очах рідних та близьких, бо час не лікує, біль не проходить, а горе не зникає – воно на все життя.
Олександр був хоробрим Воїном і в одну мить його не стало. Але бути Воїном – це жити вічно. Олександр Кудин, як і всі українські Захисники, пожертвувавші собою заради порятунку мільйонів, житиме вічно в серцях і пам’яті Українського народу.
Олександр народився 22 листопада 1986 року в селі Сатанівка у родині Олександри Іванівни та Григорія Микитовича Кудинів. Мав дві старші сестрички Валентину та Олену, з якими ще з дитинства були мов нерозлийвода – спочатку вони про нього піклувались, а згодом і він став оберігати й турбуватися про них.
В 1993 році пішов до першого класу Сатанівської школи. Ще з шкільних років захоплювався написанням віршів, творів. Його світогляд був набагато більшим, мислення набагато глибшим за тогочасні погляди однолітків. Він ніби все знав, міг дати грамотну відповідь на будь-яке запитання. Окрім цього, був душею компанії, завжди привітний, готовий прийти на допомогу в будь-яку мить. За це його любили й поважали друзі, деякі з них залишились з нашим Героєм назавжди. Закінчивши навчання у 2004 році, здобув спеціальність водія й з того часу розпочалося його доросле та самостійне життя.
Олександр був працьовитим і наполегливим, ніколи не лінився, не скаржився на життя. Здавалося йому підвладне все, за що брався – вдавалося. Працював на пилорамі, Уманському пивзаводі, ремонтував автомобілі, трудився у Монастирищенському лісництві, займався ремонтами осель і будівництвом. У батьківському будинку багато що зроблено саме його вмілими руками.
Молодий, вродливий, з безліччю планів на майбутнє. Його життя було розміреним й спокійним, допоки російська орда не вторглася на українську землю. У липні 2022 року, закинувши рюкзак на плечі, обійнявши рідних й друзів, пішов на фронт, пообіцявши повернутись із Перемогою.
Стрілець-снайпер на позивний «Кузьміч» разом із побратимами з 137-го окремого батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського понад рік давав гідної прочуханки ворогам. За його плечима бої на Вугледарському, Херсонському та інших напрямках. Він був надійним і вірним побратимом, справжнім Воїном, завжди йшов у бій першим. Товариші по зброї довіряли Олександру більше, ніж собі, бо знали, що він завжди прикриє, не схибить і не підведе. В грудні 2022 року під час чергового бойового завдання осколок від міни прилетів у район серця, але тоді життя нашому Герою врятував бронежилет.
На жаль, 19 жовтня 2023 року дива не сталось. Того дня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Кринки Херсонської області матрос Олександр Кудин загинув. Певний час наш Герой вважався зниклим безвісти. Рідні до останнього вірили, що Олександр знайдеться, наполегливо розшукували його і – знайшли...
Майже через місяць наш Захисник повернувся додому «на щиті». Поховали нескореного Героя з усіма належними Воїну почестями 16 листопада 2023 року на сільському кладовищі у рідній Сатанівці.
Згодом у місті Монастирище на Алеї Слави Героїв поряд із усіма загиблими земляками-Захисниками увіковічено Олександра. А 1 жовтня 2024 року міський голова Олександр Тищенко разом із начальником 4 відділу Уманського РТЦК та СП Олегом Скічком вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня рідним Героя, яким, відповідно до Указу Президента Володимира Зеленського №346/2024 від 4 червня 2024 року, посмертно нагороджено Олександра Кудина. 18 жовтня 2024 року у селі Сатанівка на Алеї пам’яті загиблим Захисникам-односельчанам було відкрито меморіальну дошку Олександру.
Сьогодні у роковини загибелі хороброго Воїна вшановуємо святу пам’ять нашого Захисника.
Світла пам’ять, честь і шана Олександру Кудину, низький уклін за те, що захищав рідну Батьківщину і кожного з нас.
