Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Миколи Якиміва
Лише одинадцять днів тому, 14 жовтня, рідні та громада зустрічали мужнього Захисника, який близько двох років вважався зниклим безвісти і нарешті повернувся до дому «на щиті», щоб віднайти вічний спочинок у рідній землі. А 25 жовтня ми вшановуємо святу пам’ять нескореного Героя. Адже сьогодні рівно два роки, як серце нашого земляка Миколи Ярославовича Якиміва навіки зупинилось. Але воно продовжує битись у кожному з нас.
Народився Микола Якимів 2 жовтня 1982 року в селі Сторона Дрогобицького району Львівської області, де пройшли Його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення 11-го класу Сторонянської школи вступив до Підбузького професійно-технічного училища, де здобув спеціальність штукатура. У рідному селі тривалий час жив і працював. Ніколи не цурався роботи, не ледарював, навпроти, був працьовитим і завзятим, тож, частенько їздив закордон на заробітки. Мав золоті руки та завжди все робив до ладу, так як слід і навіть краще, за що Його поважали як колеги, так і вдячні клієнти.
Серце Миколи Якиміва з дитинства було наповнене хоробрістю, відвагою та щирою любов’ю. Він був надзвичайно доброю, уважною і співчутливою Людиною, гідним Сином Неньки-України. Тож, коли російські війська вторглися на територію Його країни – Микола, не вагаючись, вступив до лав Збройних Сил України. З липня 2015 року хоробрий Воїн відважно боровся з російською ордою, відстоюючи кожен клаптик української землі.
У 2016 році наш Герой познайомився із майбутньою дружиною Людмилою та її донькою Наталією. Близько року вони прожили у Його рідному селі на Дрогобиччині, а в 2017 році молода сім’я переїхала на постійне місце проживання на Монастирищину, в селище Цибулів. Через декілька років у Миколи та Людмили народилась донечка Ніка. Маленьке сонечко з першого погляду заполонило серце Героя. Він був найщасливішим татусем у світі. Його дівчатка були для Нього всім – світлом, повітрям, серцебиттям. Кожну хвилинку вільного часу наш Герой проводив із сім’єю.
Спільні плани, мрії, життя, наповнене щастям і коханням. Здавалося, так буде завжди. Але заздрісний, підступний сусід з новою силою напав на Україну, розпочавши повномасштабну війну. Микола Якимів, не гаючи часу, швидко зібравши все необхідне, пішов добровольцем на фронт, щоб прогнати загарбників і захистити свою сім’ю, народ, країну. Наш мужній Захисник добре знав ворога ще з 2015, знав, наскільки той ниций і жорстокий, знав і те, що має бути сильним, бо вдома на нього чекають.
Служив у штурмовому взводі зведеного штурмового загону 13-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського гранатометником. Пройшов важкі бої на Донецькому напрямку. Під час одного з таких боїв отримав поранення, але після лікування повернувся на фронт і був направлений на Запорізький напрямок. Восени 2022 року нашого Героя знову перевели на Донецький напрямок (Бахмут – Соледар).
Микола був сміливим і вмотивованим бійцем, стійко тримав оборону рубежів, залишаючись вірним військовій присязі. Коли вперше потрапив у надзвичайно жорстокий бій на Донеччині, дивом залишившись живим, він без вагань врятував трьох своїх побратимів, одного з них вирвав з-під завалів і до останнього знесилений ніс на своїх плечах. За свою звитягу та хоробрість старший солдат Микола Якимів за декілька днів до загибелі (14 жовтня 2022 року) був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».
25 жовтня 2022 року під час проведення чергових штурмових дій поблизу населеного пункту Соледар Донецької області зв’язок з Миколою обірвався. З того дня близько двох років рідні жили однією надією та безперервними пошуками. Але після проведеної ДНК-експертизи підтвердилось найгірше: смерть Героя… Було встановлено, що 25 жовтня 2024 року, виконавши бойове завдання, Микола Якимів загинув смертю хоробрих.
Поховали Захисника України за усіма канонами військового поховального ритуалу 14 жовтня 2024 року на місцевому кладовищі у селі Івахни.
У день загибелі нашого Захисника згадаймо Його теплим словом, щирою молитвою, запаленою свічкою. Свята пам’ять про Миколу Якиміва назавжди збережеться у наших серцях…
Низький уклін і щирі співчуття дружині Людмилі, донечкам Ніці та Наталії, сестрі Тетяні та всім рідним, друзям, побратимам і всім, хто знав та любив Миколу. Нехай Господь допоможе пережити цей пекучий біль…
Честь, слава та вічна і світла пам’ять Захиснику України – Герою Монастирищини!
Герої не вмирають, вони продовжують захищати нас із небес..
