Громада попрощалася з Героєм Ігорем ПРОКІПЧУКОМ
Нестерпне, невимовне горе і пекучий біль знову принесла війна на нашу землю. Велику ціну платить Україна за захист незалежності та за майбутню Перемогу.
Сьогодні, 12 листопада, громада назавжди попрощалася зі своїм земляком, захисником України, відданим патріотом – ПРОКІПЧУКОМ Ігорем Филимоновичем. У віці 49 років обірвалося життя відважного воїна, коханого чоловіка, дбайливого батька, чудового брата, вірного друга та надійного побратима.
Ігор Филимонович народився 30 грудня 1974 року в селі Халаїдове. Був одним із двійні – мав сестру двійнятку Інну та ще дві сестри – Людмилу та Аллу.
Навчався у Халаїдівській школі. Ще з юності мав хист до музики – був учасником художньої самодіяльності, грав на трубі. Вмів вправлятися з синтезатором. Але свою професійну діяльність Ігор Прокіпчук поєднав із технікою – був водієм. Останніми роками перед війною працював водієм у ТМ «Майстер». Разом із дружиною Тетяною Григорівною виростили та виховали сина Руслана і доньку Анну, але спокійно і мирно жити родині не дозволив ворог, який однієї ночі нахабно вдерся в життя кожного українця.
На захист країни від ворога Ігор Прокіпчук став у перші місяці повномасштабного вторгнення – 24 червня 2022 року. І тут чоловік був водієм – доставляв боєприпаси, воду та інші необхідні речі нашим хлопцям на передову. Хоч, як це не було важко, але Ігор Филимонович справлявся – він добре знав, де треба додати газу, де скинути, де варто мчати на всіх парах, щоб проскочити небезпечну територію.
Понад два виснажливих роки Ігор Прокіпчук відчайдушно протистояв російським загарбникам. Був вірний військовій присязі, з честю та гідністю виконував свій громадянський та військовий обов’язок. Та, на жаль, 09 листопада 2024 року втомлене серце Героя не витримало і раптово зупинилось…
Його серце вже не б'ється, але пам'ять про нього житиме вічно. Він віддав своє життя за кожного з нас, за нашу свободу, за Україну.
Сьогодні, по встеленій осінніми квітами землі, наш Герой востаннє повернувся додому звичними йому дорогами. Сотні краян, утворивши «живий коридор», не стримуючи сліз, стоячи на колінах і, тримаючи українські прапори, проводжали Воїна.
Попрощатися із мужнім Захисником прийшли рідні, побратими, керівництво громади, священнослужителі, друзі, знайомі, небайдужі мешканці громади.
Поховали Героя з усіма військовими почестями на Халаїдівському кладовищі. За душу Воїна піднеслися молитви, на його честь прозвучав Гімн України і військовий салют. Рідним Героя вручили Державний Прапор України, який почесна варта зняла з домовини.
Для всіх нас він був, є та назавжди залишиться прикладом мужності й відваги. Світлий, добрий, життєрадісний, усміхнений, небайдужий до людей і рідної землі, вірний захисник, борець за правду та свободу своїх земляків. Таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті…
Ні з чим не зрівняти горе, смуток і біль від втрати найріднішої людини, які лягли на плечі рідних та друзів…
У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними Ігоря Прокіпчука, та вшановуючи світлу пам’ять Героя. Наші щирі співчуття родині, близьким, друзям, побратимам.
Навіки у нашому серці – щирий патріот, мужній та сміливий Воїн-Герой, який заплатив найвищу ціну за волю України.
Плаче Україна, плаче громада, болить душа за кожного Героя.
Обовʼязок кожного – розділити біль втрати з рідними захисника, віддати останню шану воїну-земляку.
Вічна пам’ять і слава українському Герою!
Вічна пам'ять усім захисникам, хто пішов у вічність…
