Монастирищина простилася з Героєм Миколою Ситніком
Мрієм, щоб Герої не вмирали,
Щоб серед нас, як і колись, живі були,
Біля людей, яких вони кохали,
З дітьми, задля яких вони жили....
Сьогодні додому навіки повернувся наш Герой Микола Іванович Ситнік. Повернувся «на щиті»… Він захищав свою країну і впав, поранений в бою… Монастирищенська громада, огорнута в невимовний смуток, зустрічала свого Сина, плакали люди, від журби посіріло небо і земля стогнала від болю. У вічність пішов Найкращий… Але Герої не вмирають! Вони стають зірками в небі, Янголами-охоронцями… І Микола знайшов своє місце там, на Небесах, у Легіоні світлих Воїнів, залишившись навіки в строю… Бо вбили тіло, а душу – ні!
Наш Герой народився 23 квітня 1990 року у місті Монастирище в родині Івана Миколайовича та Тетяни Борисівни Ситніків. Навчався у Монастирищенській школі №1. Після закінчення школи в 2007 році вступив до Тальнівського технікуму, де здобув спеціальність газовика. Далі була строкова військова служба у лавах Збройних Сил України – служив у Десні, був командиром танку. Повернувшись із армії, два роки пропрацював патрульним у Деснянському районному відділі міліції у місті Києві. Згодом кардинально змінив професію і зайнявся будівельною справою.
У 2013 році повернувся в рідне Монастирище, одружився. Разом із дружиною Олександрою будували своє сімейне гніздечко, ростили й виховували двох синів – Івана та Максима. Микола працював у ТОВ «АТЛАНТИК ТЕРРА», потім у ПАТ «Монфарм». Далі влаштувався на роботу у Києві на будівництво, працював вахтовим методом на моноліті.
У липні 2024 року Ненька-Україна покликала свого Сина на допомогу і наш Герой мобілізувався до лав Збройних Сил України. Виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Нижній Клин Суджанського району Курської області, навідник десантно-штурмового відділення 8-ї десантно-штурмової роти 2-го десантно-штурмового батальйону Микола Ситнік отримав важкі поранення. Його госпіталізували до однієї із клінічних лікарень Сумщини. Але поранення були занадто важкими. 20 листопада 2024 року, попри намагання лікарів, серце Героя зупинилось.
У скорботі та з молитвою на вустах рідні, близькі, керівництво громади, духовенство, військовослужбовці і громадськість прийшли вшанувати подвиг і мужність вірного Сина України та провести в останню дорогу нескореного Героя. Поховали старшого солдата Миколу Ситніка з усіма військовими почестями під звуки трикратного військового салюту на міському кладовищі. Військові вручили рідним Державний Прапор, як символ України, якій вірно служив Герой. Це була важлива, але водночас болісна мить, коли вся громада схилила голови перед відвагою Захисника.
За час своєї короткої військової служби Микола пройшов важкий бойовий шлях. І кожен крок він пройшов із честю.
Микола Ситнік назавжди залишиться в наших серцях як справжній Патріот, Воїн, відданий Захисник і чудова Людина.
Нехай Герой спочиває в мирі, а його сім'я знаходить силу та тепло у спогадах про нього. Ми завжди будемо пам'ятати його великий внесок у незалежність нашої країни та безсмертність його духу.
Вічна пам'ять Миколі Івановичу Ситніку – справжньому Герою, який жив і помер, захищаючи нашу Україну. І нехай Господь віддячить його рідним силою, мужністю та благословенням у цей скорботний час.
Слава Герою Миколі Ситніку! Навіки слава!
