Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Дмитра Кузьмича
Сьогодні, 7 грудня, минають перші роковини від дня загибелі хороброго Воїна Дмитра Адамовича Кузьмича.
Дмитро був справжнім Українцем, Воїном, Героєм, взірцем відданого служіння українському народові, прикладом для всіх військових. Міг зробити ще стільки корисного для своєї країни, свого народу, своїх рідних, міг створити сім’ю. Та, на жаль, не судилось… За наш спокій, за мир в Україні Дмитро Кузьмич заплатив найдорожчою ціною – своїм життям.
Народився Дмитро 23 липня 1989 року в селі Хмилівка Тетіївського району Київської області у родині Адама Дмитровича та Оксани Михайлівни. Мав дві старших сестрички Людмилу та Наталю і менших братика та сестричку Михайла та Ірину. Проживши певний час у Хмелівці, родина переїхала на Монастирищину, в село Халаїдове, де Дмитро пішов до першого класу місцевої школи. Після 7-го класу вступив на навчання в спортивний ліцей-інтернат «Юність». Був здібним учнем і неодноразово займав призові місця у різних спортивних змаганнях обласного та районного значень.
Здобувши середню освіту, вступив у ДПТНЗ «Міжрегіональний центр ювелірного мистецтва», що в місті Києві, де вивчав ювелірну справу. Мав неабиякий хист у ювелірній справі, викладачі покладали на Дмитра великі надії. Але по спеціальності так і не працював, обрав не менш відповідальну справу – став будівельником. Був щирим, відвертим, доброзичливим, справжнім другом і надійним товаришем. Вільний час намагався проводити із близькими та друзями. Та з кожним днем йому було все важче перебувати в тилу. Він відчував, що потрібен хлопцям там, на фронті.
Тож, 25 квітня 2023 року наш Захисник добровільно мобілізувався та пішов боронити Україну від російської орди. Служив у 109-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Мав позивний «Чуб». Із честю та гідністю щодень, щохвилини разом із братами позброї боронив цілісність нашої держави на Донецькому напрямку. Користувався повагою та авторитетом у побратимів, був вправним і мужнім Воїном, його енергія і завзятість заряджали та гуртували товаришів.
Як і всі Захисники, Дмитро мріяв про Перемогу, Мир на рідній землі та щасливе майбутнє. Влітку 2023 року приїздив у невеличку відпустку та обіцяв мамі до Нового Року ще раз приїхати. Приїхав… «На щиті» приїхав…
7 грудня 2023 року, мужньо виконававши свій військовий обов'язок, під час бойового завдання на Донецькому напрямку Герой загинув смертю хоробрих. Йому було лише 34…
Поховали Захисника 12 грудня 2023 року із усіма військовими почестями на місцевому кладовищі в селі Рудня-Карпилівська Сарненського району Рівненської області, де проживають рідні Героя. Під час церемонії прощання побратим Захисника сказав: «У прямому сенсі за твоєю спиною починається Україна. Ти робиш крок назад – і Україна стає меншою. Хлопці не дадуть збрехати: якщо ти несправжній – ти не витримаєш довго, просто не витримаєш. Дмитро був справжній чоловік, друг. Справжній у вчинках і словах. Де стояв він, де він загинув – там вони (окупанти - авт.) не пройшли!».
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом Президента України №136/2024 від 29 лютого 2024 року солдата Кузьмича Дмитра Адамовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. Згодом ім’я мужнього Воїна увіковічено на Алеї Слави Героїв у місті Монастирищі, поряд із усіма загиблими Захисниками, мешканцями громади.
Сьогодні у роковини смерті Дмитра Кузьмича, вшануймо Воїна молитвою, квітами, принесеними до Алеї Слави Героїв. Нехай навічно закарбується у пам'яті нащадків ім'я Дмитра Адамовича Кузьмича та всіх Захисників, які загинули за майбутнє, за мирне небо над Україною. Адже допоки ми живі – житиме пам'ять про Героїв усіх поколінь. Житиме вічно, житиме в наших серцях, бо Герої не вмирають.
Вічна та світла пам’ять Герою!
