Монастирищина пам’ятає. Роковини смерті Героя Ігоря Горового
Сьогодні, 24 грудня, минає перша річниця від дня трагічної смерті Героя, одного з найкращих Синів України, Воїна ГОРОВОГО Ігоря Миколайовича, який поклав життя, захищаючи свою Батьківщину.
Ігор Горовий жив… усміхався… мріяв… кохав… мав плани на майбутнє… Майбутнє забрала війна. Його більше нема, фізично. Він живе у памʼяті, фото, коротких відео, поодиноких снах. Ігор був справжнім Сином свого краю – відданим, чесним, завжди готовим прийти на допомогу, сильним, відважним і мужнім Бійцем, який до останнього свого життєвого подиху боровся за свободу, за мир, за вільну Україну. Він не боявся смерті, боявся не встигнути дати відсіч ворогу.
Ігор Горовий народився 24 квітня 1978 року в селі Вільшана-Слобідка Уманського району. Через рік з мамою Катериною Миколаївною, братом Сергієм і сестричкою Наталією переїхали в село Матвіїха, де пішов до місцевого дитячого садка, згодом, перейшов у садок «Золота рибка», що в місті Монастирище. Середню освіту отримав у Монастирищенській школі-інтернаті (нині – Монастирищенська філія ліцею «Успіх»). Так як змалечку захоплювався технікою, після закінчення 8-го класу Ігор вступив у Професійне технічне училище №25 (нині – ДНЗ «Монастирищенський професійний ліцей»), де здобув спеціальність водія-тракториста. Потім була строкова військова служба в місті Севастополі – був водієм командира частини.
Повернувшись із армії, одружився та разом з дружиною Наталією переїхали до Києва. Там Ігор влаштувався на роботу водієм автобуса з маршрутами по Україні. У столиці в щасливого подружжя народився первісток – Олександр. Вже в 2006 році сім’я Горових переїжджає до міста Монастирище, де наш Герой теж стає працювати водієм. Тут у Ігоря та Наталії народжується ще два синочки – Максим та Антон. Наш Герой дуже любив свою сім’ю. Був чуйним, добрим, ніжним, розуміючим татом і чоловіком – справжнім сім’янином. Мав велике серце, сповнене добром і любов’ю до всіх. Обожнював свою роботу, техніку. Працював на рейсових автобусах в ПрАТ«АТП-17140», ПП «Солод В.В.», водієм в ТОВ «ПЛАТІНУМ ОІЛ», де перевозив паливо. Ігор мав величезний водійський досвід і віртуозно володів навичками водіння. До повномасштабного вторгнення працював водієм негабаритних вантажних перевезень, об’їздив всю Україну. З 2014 року допомагав хлопцям на фронті – волонтерив. Мав багато друзів та знайомих. Дуже любив життя, поспішав жити.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення рашистської навали, Ігор Горовий, як і всі справжні чоловіки, пішов до центру комплектування та соціальної підтримки. Спочатку був у місцевій ТРО, а з серпня 2022 року – у лавах ЗСУ стояв на захисті нашої держави, заради безпеки своїх рідних, заради кожного з нас. Він разом із побратимами давав гідну відсіч противнику, мужньо тримаючи оборону та проганяючи ворога з рідної землі.
24 грудня 2023 року серце нашого Героя зупинилось…
Поховали Воїна з усіма військовими почестями 31 грудня 2023 року на місцевому кладовищі.
Згодом ім’я хороброго солдата Ігоря Горового увіковічнили на Алеї Слави Героїв Монастирищини поряд із усіма загиблими земляками-Захисниками. А 2 серпня 2024 року у селі Леськове на Алеї пам’яті Героїв Леськівського старостинського округу було відкрито меморіальну дошку Ігорю.
У нашій пам’яті Ігор назавжди залишиться веселим, життєрадісним, щирим, справжнім.
Сьогодні, у роковини смерті Воїна, вшануймо нашого Героя молитвою, квітами, принесеними до Алеї Слави, меморіальної дошки та місця його вічного спочинку.
Низький уклін і безмежна вдячність загиблому Герою Ігорю Горовому!
Герої не вмирають!
