Монастирищина попрощалася з Героєм Станіславом Дишливенком
Війна, ніби, безкінечною чорною смугою пролягла по нашій громаді. Стільки болю і страждань, стільки понівечених доль, загублених світів, історій, стертих в пил надій… Сьогодні вчергове наш синьо-жовтий стяг приспущений та оповитий чорною стрічкою. Ми проводжали в останню дорогу нашого Героя – Станіслава Миколайовича Дишливенка. Всі чекали на Захисника з Прапором та Перемогою, живого й неушкодженого. Всі до останнього надіялись, що живий… На жаль, Станіслав Дишливенко повернувся додому «на щиті». Заради родини, громади, країни він боровся щодня, щохвилини, протистоячи ворогу до останнього подиху. Був хоробрим Воїном, який прагнув Миру Україні і смертю хоробрих поліг на полі бою російсько-української війни.
Станіслав народився 14 грудня 1980 року в селі Коритня в родині Миколи Павловича та Марії Ярмогелівни Дишливенків. Мав четверо братів і сестричку: Віталія, Петра, Олександра, Андрія та Ліну. Батьки виховували дітей в любові та повазі одне до одного, до оточуючих, навчали, як по совісті жити. Так і зростав наш Герой, закарбовуючи в серці та в пам’яті батьківську науку. Закінчивши в 1996 році 9 класів Коритнянської середньої школи, Станіслав Дишливенко вступив до Тальянківського державного технікуму, де в 2000 році здобув спеціальність зоотехніка. Далі, з 2000 по 2002 рік проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. Повернувшись із армії, спочатку влаштувався працювати в колгосп механізатором, а згодом – кочегаром у місцевій школі. Через певний час став працювати в Києві.
У 2007 році Станіслав одружився на коханій Тетяні, а через рік у щасливого подружжя народилась донечка Тетянка, а через десять – Зорянка. Наш Герой понад усе любив своїх дівчаток, вони були його весною, квітучим садом, повітрям, життям. Вони були для нього всім і він прагнув захистити їх від усього та дати їм усе.
З 2011 року по 2022 рік працював в ТОВ «АгроВет Атлантик» водієм кари. Був відповідальним, совісним, людяним. Завжди все виконував як слід. Взагалі, наш Герой був дуже гарною Людиною – одним із Найкращих. Завше допоможе, підтримає, порадить. Він міг поступатися чимось своїм заради когось, вмів щиро радіти чужим успіхам і бути надійною опорою у хвилини болю, заліковуючи теплотою своїх слів душевні рани інших. Його відкритість, щирість, чесність і добропорядність були синонімом його славного імені. Керівництво та колеги по роботі, односельчани, знайомі, друзі – всі, хто знав нашого Захисника – любили, поважали та захоплювались ним.
Восени 2022 року Ненька-Україна покликала свого хороброго Сина на допомогу у боротьбі з російською ордою. Станіслав, який на той час за трагічних обставин вже втратив двох старших братів Віталія та Петра і поховав маму, не міг собі дозволити, щоб інші втрачали своїх батьків чи братів. Тож, обійнявши найрідніших, пообіцявши старенькому батьку, донькам і дружині повернутися, пішов захищати Батьківщину. Понад рік наш Герой, старший стрілець-оператор Станіслав Дишливенко разом із побратимами з 2-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти військової частини А4640 давали гідної прочуханки ворогу.
26 листопада 2023 року під час виконання чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Степове Покровського району Донецької області зв'язок із Станіславом обірвався – Герой безвісти зник. Понад рік пошуків, чекань, сподівань і надії на Бога. Але лише нещодавно, після проведеної ДНК-експертизи, Захисника вдалось відшукати, на жаль, серед загиблих… Було встановлено, що Станіслав Дишливенко загинув того осіннього дня, 26 листопада 2023 року, внаслідок отриманих поранень, не сумісних із життям.
Сьогодні, 8 січня 2025 року, наш Герой навічно повернувся додому, щоб спочити у рідній землі поруч із мамою… Сотні земляків, схиливши голови та ставши на коліна, зустрічали свого Захисника, який ціною власного життя зупиняв російське зло. Рідні, друзі, духовенство, побратими, представники влади та мешканці громади прийшли віддати шану Герою.
Поховали Захисника на сільському кладовищі у рідній Коритні. Востаннє нашому земляку віддали військові почесті. Рідним Героя, зі словами вдячності за мужнього Воїна і щирого Патріота, військові передали Державний Прапор України, яким була вкрита домовина. На честь солдата Станіслава Миколайовича Дишливенка небо гучно пронизав трикратний стрілецький салют…
Висловлюємо щирі співчуття дружині Тетяні, донькам Тетянці та Зорянці, тату Миколі Павловичу, сестрі Ліні, братам Олександру та Андрію і всім рідним, близьким, друзям, побратимам Станіслава. Це гірка втрата та нестерпний біль. Нехай милосердний Господь дарує вам силу, мужність і благословення у цей скорботний час. Вся громада сумує разом з вами…
Низький уклін і безмежна вдячність загиблому Герою Станіславу Дишливенку!
Герої не вмирають!
