29 січня – День пам'яті Героїв Крут
Сьогодні ми схиляємо голови перед подвигом молодих українців, які 107 років тому біля станції Крути стали на захист нашої державності. Юні студенти, курсанти та гімназисти, маючи 16 кулеметів, 1 бронепотяг та 1 бойовий потяг вперто протистояли багатотисячному більшовицькому війську. Їх самопожертва стала символом незламності, любові до Батьківщини та боротьби за право жити у вільній державі.
Серед Героїв Крут, які ціною власного життя і здоров’я зупиняли ворога були, і монастирищани Петро Дяченко та Яків Рябокінь-Рогоза-Розанів.
Петро Дяченко загинув у бою. Він із родини монастирищанки О.Н. Горобець. Був учнем української гімназії, Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. На жаль, інших подробиць його біографії не встановлено.
Яків Рябокінь-Рогоза-Розанів народився 6 вересня 1895 року в Цибулеві Липовецького повіту Київської Губернії, помер 12 травня 1937 року в м. Варшава, де і похований. У бою під Крутами командував 3-ою сотнею 1-ої Української військової школи. Потім був старшиною 1-го Українського полку морської піхоти Армії УНР (з 1919), у 4-ій Київській дивізії (1920-1921). Під час першого Зимового походу захворів на тиф. Учасник Другого зимового походу, після якого ще два роки брав участь у партизанській боротьбі проти більшовиків.
Завдяки відважному подвигу та героїзму Героїв Крут – перших українських кіборгів – таки постала наша незалежність.
Сьогодні бійці ЗСУ є гідними нащадками Героїв Крут. Вони такі ж сміливі та віддані Україні, так само палко люблять свою рідну землю і свій народ. Молимося за них, не забуваємо допомагати і підтримувати! Від цього залежить наше майбутнє.
Слава Україні! Її Героям слава!
