Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Руслана Нищика
Сьогодні минає десять років з дня трагічної загибелі нескореного Героя Руслана Петровича Нищика. Руслан був одним із найперших українців, який став на захист Української землі і став першим монастирищанином, який повернувся додому «на щиті», щоб навіки спочити у рідній Монастирищенській землі. Загинув смертю Хоробрих при обороні Дебальцевського плацдарму. Віддав своє життя, щоб стримати ворога, щоб жили ми, щоб жила Україна.
Руслан народився 24 червня 1991 року в селі Аврамівка у родині Петра та Галини Нищиків. Мав старшу сестричку Наталю. На жаль, у чотирьохрічному віці втратив тата. Та мама намагалась робити все, щоб діти не так сильно відчували відсутність тата, щоб забезпечити їх усім необхідним і виховати гарними людьми. Тож, бачачи старання мами, з юних літ Руслан намагався в усьому їй допомагати, а згодом перейняв на себе всю чоловічу роботу та турботу – став надійним плечем для мами та сестрички. Здобувши середню освіту у 2006 році, вступив на навчання до Монастирищенського професійного ліцею за спеціальностями електрозварника та водія. Під час навчання в ліцеї неодноразово відзначався похвальними листами за високі досягнення у навчанні, завойовував призові місця та винагороди у змаганнях з боксу. По закінченню навчального закладу, з 2009 по 2010 рік, проходив строкову військову службу у Збройних Силах України, де отримав звання молодшого сержанта. Служив у «Десні» на Чернігівщині, згодом був переведений у Кривий Ріг.
Повернувшись із армії, поїхав на роботу у Київ, де певний час працював у компанії «Укртранс». Потім, все ж, повернувся додому і влаштувався на роботу в торгівельну мережу «Майстер». Руслан був доброзичливим, чесним, справедливим і відповідальним. За щоб не брався – викладався на всі 100%. Тож, коли в серпні 2014 року нашому Герою прийшла мобілізаційна повістка, він сказав мамі: «Мамо, я ховатися від армії не буду. Навіть не вмовляй мене. Все одно піду служити. Хто вас буде захищати від ворога?». Тому, зібравши все необхідне, обійнявши міцно-міцно маму, сестричку та племінників пішов проганяти ворога з Української землі. Спочатку були навчання, а далі – антитерористична операція. Руслана поважали командири та побратими за його щирість, дисциплінованість, вміння у скрутну хвилину підтримати словом і ділом, чинити по совісті. Під час служби познайомився із дівчиною, з якою планував по закінченню війни одружитися. А ще по закінченню війни хотів влаштуватись на хорошу роботу, щоб піклуватись про маму, сестру з племінниками та кохану, хотів ще стільки всього зробити, мріяв про щасливе майбутнє... Але в одну мить мрії, бажання, плани розчинились в повітрі… Руслана не стало…
31 січня 2015 року танковий екіпаж молодшого сержанта, навідника-оператора 30-ї окремої механізованої бригади Руслана Нищика вирушив для вогневої підтримки бійцям блокпосту біля Вуглегірська і потрапив під шквальний вогонь мінометів та артилерії противника. російські вояки з сепаратисти підбили евакуаційну броньовану машину, в результаті чого нашого нескореного Героя було смертельно поранено мінометним осколком. Лише через декілька днів його та інших загиблих бійців вдалося забрати з поля бою.
Поховали Героя з усіма належними Воїну почестями 10 лютого 2015 року на сільському кладовищі в рідній Аврамівці.
Указом Президента України №311/2015 від 4 червня 2015 року Захисник посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Портрет Воїна встановлено на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у місті Києві: секція 6, ряд 7, місце 13. Також, на меморіальному пам’ятному знаку загиблим під час Революції гідності та Героям-землякам, що розташований на території Свято-Миколаївської церкви, викарбовано ім’я Руслана. 25 серпня 2016 року військові священики вручили мамі Героя медаль «За жертовність і любов до України» від Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. 2 вересня 2015 року на фасаді Монастирищенського ліцею №2, де навчався Захисник, було відкрито меморіальну дошку пам'яті Руслана Нищика. Згодом на честь Воїна в селі Аврамівка було перейменовано одну із вулиць. А 29 серпня 2023 року на Алеї Слави Героїв Монастирищини поряд із усіма загиблими земляками-Захисниками увіковічено ім’я Руслана.
Своє життя Руслан Нищик до останнього подиху присвятив служінню Батьківщині. Він виконав свій військовий обов’язок до кінця. За наш спокій, за мир в Україні він заплатив найдорожчу ціну – своє життя, загинувши в ім’я Вітчизни.
У день загибелі нашого Захисника згадаймо його теплим словом, щирою молитвою, запаленою свічкою. Світла пам’ять про Руслана Нищика назавжди збережеться у наших серцях… Герої не вмирають!
