Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Олексія Кужельова
Сьогодні, 2 березня, минають перші роковини з дня загибелі хороброго Воїна Олексія Івановича Кужельова, який до останнього подиху боронив рідну землю від ненависного агресора, відважно відстоював незалежність і свободу України. Він був бронею для мільйонів беззахисних, надійним побратимом для товаришів по зброї, відважним Воїном із непохитною вірою в Перемогу Неньки-України та впав на полі бою смертю хоробрих, не скорившись і не приклонившись ницому ворогу.
Олексій Кужельов народився 30 березня 1983 року в селі Княжа Криниця, де й пройшли його дитячі й шкільні роки, де промайнуло все його життя. З дитинства наш Герой вирізнявся працелюбністю та наполегливістю, доброзичливістю та милосердям. Він любив все і всіх, завжди поспішав на поміч. Дуже рано, в одинадцятирічному віці, втратив маму, а у 28 – пішов у вічність його тато. Та Олексій у своїм серці беріг їх любов і дарував її своїм дітям.
Після закінчення школи у 1997 році влаштувався на роботу у місцевий сільськогосподарський колектив різноробочим. А у 2000 році, освоївши професію тракториста, пішов батьківською стежиною – став працювати трактористом у фермерських господарствах «ЮЛІЯ», «СТЕПАНОВИЧ АГРО».
У травні 2001 року одружився. Разом із дружиною Гафією ростили та виховували двох синів – Андрія та Артема. Олексій був гарним татом, чоловіком. Його поважали колеги та односельчани. Він був дуже доброю та чуйною людиною, здатною зрозуміти, допомогти. Завжди намагався подавати правильний приклад синам, навчати хорошому.
Тож, коли Ненька-Україна покликала свого Сина Олексія на допомогу, наш Герой показав ще один, на жаль останній, гарний приклад Андрію та Артему – любити та захищати свій рідний край, свою країну, допоки серце б’ється.
Мобілізувавшись до лав Збройних Сил України 14 січня 2023 року, місяць навчався військовій справі у Білій Церкві, ще місяць бойового вишколу пройшов у Німеччині. А далі – фронт. В статусі стрільця-санітара 1-го механізованого відділення бойової машини 3-го взводу окремого мотопіхотного батальйону «Рух опору» протистояв підлому ворогу на території Харківської області. Боротьба його була звитяжною. З усіх сил протистояв російській орді, з-під обстрілів рятував побратимів, перев’язував їх окривавлені рани та вірив, що це пекло скінчиться і він з Перемогою повернеться додому, обійме кохану та синів…
2 березня 2024 року під час запеклого бою з ворогом поблизу населеного пункту Синьківка Харківської області зв’язок з Олексієм обірвався, як і струни його життя. Солдата Олексія Кужельова офіційно було визнано безвісти зниклим. Понад вісім місяців рідні шукали свого Героя, їхні душі горіли від невідомості, безвиході та надія жевріла до останнього. Але восени 2024 року за результатами проведеної ДНК-експертизи було ідентифіковано Захисника та підтверджено, що того березневого дня Олексій Кужельов загинув.
22 листопада 2024 року його душа знайшла вічний спочинок у рідній землі. Поховали Воїна з усіма належними йому почестями на Княжекриницькому кладовищі. Згодом ім’я мужнього Воїна увіковічено на Алеї Слави Героїв у місті Монастирищі, поряд із усіма загиблими Захисниками, уродженцями громади.
Сьогодні у роковини загибелі нашого Захисника згадуємо Олексія теплим словом, щирою молитвою, запаленою свічкою, квітами, принесеними до Алеї Слави та місця його вічного спочинку.
Вічна й світла пам'ять Герою Олексію Кужельову!
Герої не вмирають!
