Монастирищина простилася з Сином – Героєм Богданом Ситником
Сьогодні знову Монастирищенська громада в жалобі. Приспущені наші Прапори, квітами встелена дорога, в небі грюкоче військовий салют, болем і невимовною журбою переповнені наші душі та серця – ми назавжди попрощалися з мужнім Воїном-земляком, добровольцем ЗСУ, 27-річним монастирищанином Ситником Богданом Ігоровичем.
Він мужньо захищав Батьківщину. Був вірний військовій присязі. Хоробро протистояв російським окупантам. Відчайдушно боронив кожен сантиметр Української землі. І впав на полі бою Героєм, закривши собою український народ…
Богдан народився 24 травня 1997 року у місті Монастирищі в родині Ігоря Пилиповича та Алли Павлівни Ситників. Згодом у нього народилась сестричка Діана, яка стала окрасою його очей і серця. Вже в юному віці проявляв риси справжнього чоловіка – Захисника: понад усе цінував родину та друзів, ввічливий, чуйний по відношенню до оточуючих, рішучий, готовий прийти на допомогу. Після смерті тата головним завданням для Богдана стала турбота про маму та сестричку. В усьому намагався допомагати ненці, бути гарним старшим братом для сестри.
Здобувши базову середню освіту у Монастирищенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №5 (нині – ліцей «Успіх»), вирішив іти навчатися. Тож, після 9-го класу у 2012 році вступив до Немирівського коледжу будівництва та архітектури Вінницького національного аграрного університету на спеціальність землевпорядника, який закінчив у 2016 році.
Після захисту диплома Богдан тривалий час працював за фахом: був землевпорядником Монастирщенської міської ради з серпня 2016 по березень 2019 року, а з травня 2019 року по лютий 2021 року працював на посаді спеціаліста-землевпорядника Цибулівської селищної ради. Далі, кардинально змінив професію. Спочатку працював барменом-офіціантом у одному з місцевих кафе, а потім у меблевому магазині. Наш Герой був працьовитим, наполегливим, відповідальним, товариським, його поважали колеги та керівництво. Але серце Богдана прагнуло більшого – він відчував, що його місце там, де вирішується доля нації.
Тож, 20 серпня 2024 року Богдан Ситник добровільно вступив до лав Збройних Сил України, підписавши контракт із військовою частиною А0565. Аби боротися за свою країну, за свободу і незалежність кожного українця. Згодом, у жовтні того ж року перевівся до військової частини А4674, де служив на посаді оператора 2-го відділення інженерних загороджень взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення. Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки фронту на Донецькому напрямку. Його очі бачили все, але серце продовжувало битися заради добра – справедливої Перемоги, Миру на рідній землі. Він понад усе прагнув захистити маму, сестричку та племінничку Аделінку від загарбницьких окривавлених рук ворога.
Але 2 березня 2025 року під час виконання чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Нова Полтавка Покровського району Донецької області внаслідок удару ворожого FPV-дрона противника солдат Богдан Ситник отримав поранення, несумісні із життям. Герой загинув на полі бою смертю хоробрих, з честю виконавши свій обов’язок перед державою і українським народом.
Сьогодні, 7 березня Богдан повернувся додому навік. Його зустрічали сотні згорьованих краян. Рідні, побратими, друзі, знайомі, військовослужбовці та волонтери, священнослужителі, представники влади та мешканці громади прийшли віддати останню шану мужньому Захиснику.
Поховали солдата Богдана Ситника з усіма військовими почестями під звуки трикратного військового салюту на міському кладовищі. Військові вручили рідним Державний Прапор, як символ України, якій вірно служив Богдан.
Всією громадою розділяємо горе рідних і той невимовний біль, який неможливо витримати… Нехай спогади про Богдана Ситника, справжнього Героя та відданого Сина України допоможуть вам подолати цей нестерпний біль.
В серцях кожного з нас Богдан назавжди залишиться таким же світлим і життєрадісним. Ми в одвічному боргу перед Богданом Ситником. Він так і не встиг створити сім’ю, пізнати радощів батьківства. Але дав шанс всім українцям жити і бачити, як ростуть їхні діти. Наш Захисник віддав своє життя за нас, за країну, аби ми жили під мирним небом.
Спочивай з миром, Герою.
Спасибі тобі за мужність, за Україну, за новий день!
Герої не вмирають!
