Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Сергія Василькова
Сьогодні, 19 березня, минають перші роковини з дня загибелі нашого Героя СЕРГІЯ ІГОРОВИЧА ВАСИЛЬКОВА…
Сергію було лише 24 роки… Він вірив у Перемогу, виборював її і загинув заради неї, залишивши по собі безумовний біль і вічну славу…
Народився Сергій Васильков 31 грудня 1999 року в селі Теолин, де й пройшли його дитячі та шкільні роки. Після закінчення Теолинської неповної середньої школи І-ІІ ступенів вступив до Монастирищенського професійного ліцею. Здобувши професію автослюсара-механіка, поїхав до столиці, де певний час жив і працював. Потім, з 2019 по 2021 роки, проходив строкову військову службу в Національній гвардії України. Повернувшись із служби, продовжив жити, працювати, вибудовувати плани на майбутнє.
Сергій був досить працьовитою людиною, завжди уважним, чемним, чуйним до інших. Ніколи не возвеличувався та ніколи, за жодних обставин, не прагнув когось образити. Його чисте серце було сповнене любов’ю до людей, до всього живого. Цю любов, співчутливість і добропорядність йому мама привила ще з народження, наспівуючи колискову. Його характер, мужність, загострене почуття справедливості передались від тата та його настанов.
Наш Герой був по-справжньому гарною, світлою Людиною, завжди уважним і турботливим Сином, Братом, надійним Другом і мав багато гарних мрій, які так прагнув втілити в життя. Але, втрутилась війна… І в березні 2022 року Сергій Васильков пішов боронити Батьківщину від російської орди, адже інакше просто не вмів. В складі 5-ї окремої бригади Національної гвардії України протягом двох виснажливих, довгих років наш Герой сміливо та непохитно стояв на варті захисту України, оберігаючи український народ, землі та проганяючи знахабнілого ворога.
За мужність і жертовність доля піднесла нашому Захиснику найкращий дарунок – кохання всього його життя, але, на жаль, не попередила, що життя буде таким коротким… Одружившись в грудні 2023 року, ніхто й подумати не міг, що через декілька місяців Сергія не стане. Адже у них було одне бажання на двох – прожити усе життя, тримаючись за руки і зустріти старість, закохано дивлячись у вічі одне одному...
Але 19 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в результаті бойових дій солдат Сергій Васильков загинув поблизу населеного пункту Кліщіївка Донецької області. Того дня його серце навіки зупинилось, але він продовжив жити у кожнім світанку, у кожному промені сонця, у кожному з нас.
22 березня 2024 року Герой пізно ввечері повернувся до дому «на щиті», де його виглядали згорьовані батьки, вагітна дружина, брат і всі ми… По встеленій квітами землі він востаннє прийшов до батьківського дому. Поховали Воїна наступного дня, 23 березня, з усіма належними почестями на сільському кладовищі у рідному Теолині.
Згодом ім’я мужнього Воїна солдата Сергія Василькова увіковічено на Алеї Слави Героїв Монастирищини.
Сьогодні згадуємо нашого Героя молитвою, думками, словами, квітами, принесеними до Алеї Слави Героїв і місця його вічного спочинку. Дивлячись у небо, завжди відчуваємо його підтримку, посмішку, тепло.
Схилімо голови! Світлий спомин про нашого земляка, мужнього Оборонця української землі, відважного Воїна назавжди залишиться у наших серцях.
Вічний спочинок та світла пам'ять Герою! Низький уклін рідним і близьким Захисника...
