Монастирищина простилася з Воїном Володимиром Водополовим
Сьогодні, у Провідну середу, наша громада провела в останню дорогу Захисника України, військовослужбовця Володимира Семеновича Водополова. Володимир був для Монастирищини як Син, якого вона з любов’ю і турботою прийняла в свій дім, коли росія відібрала його. Він став частинкою нашого затишного краю, але сумував за батьківським домом, за своєю Донеччиною. Він прагнув повернутися на малу батьківщину, вільну від кремлівської орди. Прагнув зустріти старість у мальовничому, рідному Часовому Ярі, але не судилось…
Народився Володимир 8 жовтня 1976 року у місті Часів Яр Бахмутського району Донецької області. Навчався у місцевій школі. Після закінчення якої вступив до Часів-Ярського професійно-технічного училища №77, де у 1992 році здобув професію слюсаря-електрика. Наш Захисник поступово розправляв свої крила – вибудовував доросле життя у ріднім місті. Працював на різних фірмах радіоелектриком з ремонту електрообладнання. Він все знав про електроніку, електрику та інше, а головне – все вмів. В його руках навіть найскладніші поломки ставали дитячою іграшкою, адже відразу міг побачити проблему та вирішити її.
Життя неквапливо набирало свій ритм – рідне місто, улюблена справа, затишний дім. Але повномасштабне вторгнення російських загарбників все знищило. З кожним днем перебувати у Часовім Яру ставало все небезпечніше. Тож, у лютому 2023 року Володимира Водополова разом із іншими мешканцями міста було евакуйовано потягом на Черкащину. Звідти Володимир потрапив до нашої громади, а саме у село Лукашівка. Згодом, він орендував невеличкий будиночок у сусідній Долинці.
У листопаді 2024 року Ненька-Україна покликала свого Сина на допомогу. 19 листопада того ж року наш Захисник офіційно приєднався до лав Збройних Сил України. У зв’язку з тим, що мав проблеми зі здоров’ям і за висновком військово-лікарської комісії був визнаний «обмежено придатний» – проходив військову службу у 92-му окремому батальйоні підтримки на посаді хіміка першого відділення радіаційної, хімічної, біологічної розвідки взводу радіаційної, хімічної, біологічної розвідки роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту. Служба не була легкою, хоча й вважалася тиловою, та наш Захисник, будучи вірним військовій присязі відповідально ставився до покладених на нього обов’язків.
Перебуваючи у законній відпустці в селі Долинка, внаслідок гострої серцево-судинної недостатності, 26 квітня 2025 року серце Володимира зупинилось.
Сьогодні, 30 квітня, Монастирищина, встеливши дорогу квітами, проводжала свого Сина в останню дорогу. Мешканці громади, ставши на коліна та тримаючи міцно синьо-жовті стяги, віддавали шану Воїну. Попрощатися із Захисником прийшли рідні, військовослужбовці, духовенство, представники влади та краяни.
Поховали солдата Володимира Водополова з усіма військовими почестями на центральному кладовищі №2 міста Монастирище.
Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Героя. Це гірка втрата та нестерпний біль. Монастирищина сумує разом з вами…
Доземний уклін Тобі, наш Воїне!!!
Ти, що вистачало здоров’я, допомагав побратимам, які на передовій, захищав нас і беріг сон наших дітей. Тепер ти в Царстві Небесного Війська, тепер ти поруч із Янголами Божими.
Спочивай з миром, наш Захиснику. Вічна слава і шана тобі, наш Герою!
