Монастирищина простилась із Героєм Павлом Гогунським
Боляче втрачати тих, хто віддає найдорожче заради нашої свободи. Безліч незнайомих незнайомців гинуть, щоб жили інші, незнайомі їм люди. Стільки незнайомих незнайомців вмить стають найріднішими і їх поранення – ранять душу, а загибель – вбиває все живе. Сьогодні громада з болем у серці попрощалась із Захисником України Павлом Вікторовичем Гогунським. Він не був корінним монастирищанином, але став до зброї, щоб захистити нас – монастирищан, щоб врятувати мільйони. Він не був монастирищанином, але навічно став Героєм Монастирищини, її хоробрим Сином.
Павло народився 10 липня 2002 року в селі Преслав Приморського району Запорізької області у родині Віктора Васильовича та Яни Петрівни Гогунських. Попри те, що був єдиною дитиною в сім’ї, з малих літ вирізнявся щирістю, кмітливістю, ввічливістю, допитливістю та працьовитістю. Мав дорослий погляд на життя, завжди виважено, обмірковано відповідав, приймав рішення. Був дуже добрим і щедрим, завжди намагався допомогти, навіть якщо було не під силу, з усіма всім ділився, навіть останнім. Здавалось, що ще з пелюшок наш Герой знав, чого хоче та як цього досягнути. За такі його риси характеру маленького Павлика всі любили – і дорослі, і малі. Тож, коли у 2008 році пішов до першого класу місцевої школи, відразу здобув повагу та прихильність педагогічного колективу та учнів. Після закінчення 10-го класу вступив до ДНЗ «Бердянський машинобудівний професійний ліцей», де у 2020 році здобув повну загальну середню освіту за спеціальністю «слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій автотранспортних засобів». Закінчивши навчальний заклад, у листопаді того ж року вступив до лав Збройних Сил України на строкову військову службу.
Павлу залишалось декілька місяців до закінчення армії, але розпочалась повномасштабна війна… Кривавий ненаситний ворог нищив все живе на своїм шляху, залишаючи море крові, бездиханні тіла, руїни та випалену землю… Його рідний Преслав майже відразу окупували, мамі дивом вдалось виїхати та знайти прихисток у нашій громаді. Тож, наш Захисник, не роздумуючи, пішов боронити Батьківщину, він прагнув, попри все вигнати загарбників з української землі.
Разом із побратимами з 34-го окремого полку Національної гвардії України Павло Гогунський давав гідної прочуханки ординцям. Не шкодуючи ні сил, ні здоров’я, ризикуючи власним життям Павло стояв непохитною стіною за український народ. Його поважали командири та побратими. Будучи командиром відділення взводу оперативного призначення (на бронетранспортерах), завжди йшов першим, прикриваючи братів по зброї. У 2024 році під час чергового виконання бойового завдання на лівому березі Херсонщини врятував важкопораненого іноземного добровольця, який дивом, один із усієї групи, залишився живий. Також, у минулому році задля вдосконалення навичок був направлений на проходження військового навчання до Німеччини.
За свою звитягу та хоробрість нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», нагрудним знаком «Ветеран війни – Учасник бойових дій», Почесною грамотою голови Херсонської обласної державної адміністрації.
17 березня 2025 року при виконанні бойових завдань поблизу населеного пункту Піщанівка Херсонської області в результаті запеклого бою наш Захисник героїчно загинув. Лише нещодавно тіло Героя вдалось повернути…
Сьогодні, 2 травня, Монастирищина в скорботі зустрічала мужнього Воїна, молодого відважного хлопчину, який понад три виснажливих роки захищав кожного монастирищанина, кожного українця. Дорога Хороброго пролягала по встеленій квітами землі. Сотні вдячних навколішки зі синьо-жовтими стягами зустрічали Нескореного.
Віддати останню шану Воїну прийшли рідні, знайомі, військовослужбовці, духовенство, представники влади та мешканці громади.
Поховали молодшого сержанта Павла Гогунського з усіма належними Герою почестями на аврамівському кладовищі. Прапор, що так міцно, по-батьківськи, обіймав домовину загиблого, військові передали мамі Захисника. В небі пронизливо-боляче лунав військовий салют. Монастирищина навіки стала домівкою для Павла, а він – навічно її хоробрим Сином.
Павло Гогунський – наш Герой! Вірний Україні, з твердими життєвими принципами. Умів аналізувати свої вчинки й робити правильні висновки. Був стриманим, розумним і мав гостре почуття справедливості. Ніколи не дозволяв ображати інших, твердо стояв на захисті своїх переконань. У нього було ціле життя попереду. Він прагнув побудувати дім, посадити дерево, стати міцно на ноги і створити сім’ю. Хотів мати гарну родину та жити у вільній країні. Йому було лише 22 роки… І він був гідним Сином України, міг ще стільки всього гарного зробити для своєї країни, але росія його вбила. Та Герої не вмирають!
Всією громадою приносимо глибокі співчуття мамі Яні Петрівні та розділяємо горе рідних і той невимовний біль, який неможливо витримати… Нехай милосердний Господь дарує вам силу, мужність і благословення у цей скорботний час.
Український народ у вічному боргу перед Павлом Гогунським, який ціною власного життя дав шанс усім українцям жити і бачити, як ростуть їхні діти.
Спочивай з миром, Герою.
Вічна тобі слава і честь!
