Монастирищина пам’ятає. Роковини загибелі Героя Андрія Мальованого
Темні дні, які принесла росія в нашу світлу, квітучу Україну, не минають. З кожним днем все більше болю на нашій землі, все більше горя та сліз, що розривають душу і серце. Чорні хустинки, осиротілі діти, заквітчані могили – це сьогоднішня наша реальність… І не буде прощення російським нелюдам за їхні злодіяння, за дітей, батьків і коханих, які повертаються додому в домовинах, за холодні надгробки замість теплих обіймів, що залишаються рідним.
Ці темні дні навіки в нашій пам'яті… Сьогодні, 12 червня, молитвою, добрими словами, квітами, принесеними до місця вічного спочинку, Алей Слави Героїв Монастирищини та Копіюватського старостинського округу, вшановуємо другі роковини трагічної загибелі нашого земляка із села Степівка, хороброго Захисника України, Героя Монастирищини солдата Андрія Володимировича Мальованого.
Народився Андрій Мальований 15 вересня 1972 року в Степівці. Навчався у Степівській початковій та Копіюватській середній школах. Був сором’язливим, спокійним, працелюбним і завжди усміхненим учнем. З дитинства батьки привчали нашого Захисника до праці та любові до рідної землі. Тому, відразу після школи, закінчивши курси механізаторів, пішов працювати трактористом у місцеве господарство. Згодом освоїв професію водія в місті Шпола. Далі, з 1990 по 1992 роки, проходив строкову військову службу. Після армії молодий, змужнілий чоловік повернувся працювати у господарство, але вже водієм. Одружився, разом із коханою Аллою ростили й виховували двох синів – Назара та Богдана.
Андрій Малюваний був гарною Людиною. Він випромінював добро, позитив, щирість. Завжди привітний та усміхнений. Намагався всім і кожному допомогти, підтримати. Дуже любив природу, міг годинами блукати протоптаними лісовими стежками, милуватися красою полів, берегів. Захоплювався мисливством. Прагнув осягнути основи ветеринарії. Тривалий час жив і працював у Києві, спочатку будівельником, а згодом, у 2018 році, влаштувався у «Київзеленбуд». Життя в столиці було досить насиченим, та все ж Андрій із Аллою мріяли про власний дім у рідній Степівці. Згодом придбали омріяний будиночок неподалік батьківської хати. Але повномасштабне російське вторгнення знекровило їх мрію про щасливу спільну старість у власному домі.
Тож, відклавши усі свої плани, наш Герой у січні 2023 року був мобілізований і в якості водія-слюсаря евакуаційного взводу ремонтної роти батальйону матеріально-технічного забезпечення відбув до військової частини А4784 для виконання бойових завдань. Боронити рідну землю від ворога стало справою честі для нашого земляка. Він з гордістю виконував усі завдання із захисту України, вірив у світлу Перемогу, обіцяв рідним незабаром повернутися…
Але, 12 червня 2023 року в населеному пункті Яковенкове Ізюмського району Харківської області наш Захисник трагічно загинув. Він повернувся в рідне село, як і мріяв, але, на жаль, «на щиті». Дорога додому була встелена квітами і рясно зрошена гіркими сльозами скорботи та жалю.
Поховали Воїна з усіма військовими почестями 17 червня 2023 року у рідній Степівці.
Згодом, 29 серпня у місті Монастирище, а 19 жовтня у селі Копіювата (на території місцевого ліцею) ім’я мужнього Героя увіковічено на Алеях Слави Героїв. Того ж року видано й другий випуск книги «Альманах пам’яті Героїв Монастирищини», де зібрані різноманітні фото та відеоматеріали, історії, спогади про Андрія.
Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблого Героя. Сумуємо... Низько схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою і вічною пам’яттю Воїна-Захисника України.
Вічна пам’ять і слава Герою Андрію Мальованому, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Герої не вмирають!
